Я звичайна сільська жінка, працювала більше десяти років учителем історії. Сім’я звичайна – троє дітей (дві доньки, син), чоловік. Маємо свій невеликий будиночок, на який збирали кілька років, господарство. Поки діти були маленькими (вони у нас погодки), все було добре, грошей більш-менш вистачало, чоловік не мав постійної роботи, але їздив на будови.
Коли діти підросли, нестача фінансів стала досить відчутною – щоб зібрати їх в школу, доводилося економити буквально на всьому. Мені здається, в цей момент чоловік і здався (а може, він завжди таким був, тільки я не помічала?). Відмовився їздити працювати, вважав за краще сидіти вдома або з друзями біля магазину і скаржитися на долю.
Я вже думала шукати ще одну роботу або підробіток, хоча в селі це досить складно, коли випадково зустрілася з колишньою однокласницею. Виглядала вона, на відміну від мене, вічно одягненої в одне і те ж плаття, зі скромною зачіскою, надзвичайно – дорогий одяг, шикарний манікюр, на голові локони. У розмові з’ясувалося, що їздить в Італію на роботу, непогано заробляє, і на будинок вистачає, ще й себе, кохану, постійно балує. На мої скарги про фінансовий стан нашої сім’ї запропонувала поїхати з нею, я пообіцяла, що подумаю.
Порадившись з домашніми, вирішила їхати – чоловік відразу сказав, що це чудова ідея, діти трохи поплакали, але погодилися, що це просто необхідно, адже їм скоро вже і вищу освіту отримувати потрібно. Та й прикладів кращого життя цілої родини, коли хтось є на заробітках, довкола повно. У нас чи не пів села там роками працює.
В Італії було непросто, ніяк не могла звикнути, хотілося додому. Утримувало тільки бажання заробити, та й чоловік телефонував зрідка, говорив, що хоче будинок добудувати, машину купити. Часто з дітьми розмовляла, розповідали, що у них все добре, але додому теж кликати не поспішали.
Повернулася додому через три роки, вирішила зробити сюрприз, нікого не попередила. Здивувало одне – коли йшла з автобуса додому, знайомі скоса поглядали, деякі навіть посміхалися. Я наївна думала, що мій зовнішній вигляд їх приємно вразив. Та де там!
Будинок наш дійсно змінився, з’явилася прибудова, широка тераса, у дворі машина стоїть. На дзвінок у двері відкрила красива жінка з округлим животиком.
Коли я запитала, хто вона, та спокійно відповіла, що господиня, а я можу забиратися туди, звідки прийшла! Добре, чоловіка вдома не було, не знаю, що з ним я зробила б.
Не могла там залишатися, вся в сльозах пішла до подруги. Виявляється, він іншу жінку майже відразу після мого від’їзду привів, і діти були задоволені, адже кругленькі суми я перераховувала, а вдома завжди чисто і їсти є що, а мені нічого не говорили, щоб продовжувала працювати.
Запитую у подруги, чому ж вона мовчала, а та очі в підлогу і видає:
— Ти на чужині. А я тобі ось таку новину повідомлю? А якщо ти собі щось там надумаєш? Як мені з тим жити? Тому й наполягала, аби ти не всі гроші додому передавала. Тому й просила, аби ти більше про себе дбала. Ти пробач, але тобі там і так не легко було, ну як би я оте сказала?
Три роки відтоді минуло. Свого чоловіка і його пані я зі свого дому швидко випхала. Дім був навпіл оформлений між мною і сестрою. Я чоловіку його частку від дому сплатила і вони з його коханою з’їхали. Дітям оплачую наразі лиш навчання. Усі вони у мене просять вибачення і наводять ті ж аргументи, що й подруга, але я поки не готова все забути так просто.
А вчора колишній з’явився. Увесь у сльозах з дворічним своїм сином на руках.
— Нам нема куди податись. Вона нас обох покинула. Я ж тебе усе життя лиш любив, а вона не стерпіла цього. Ти ж сама розумієш: тебе довго не було, а що я сам з трьома дітьми міг?
Проситься назад, але не сам а з сином своїм. Я відмовила, адже й досі жива образа і перед очима ота його панянка з животиком. Але ось дитинку шкода! Може простити? Не заради чоловіка, аби дитя сиріточкою не росло!
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
