fbpx
Історії з життя
Ти найщиріша і найвідвертіша дівчина серед усіх моїх знайомих. Занадто хороша для мене. Я не гідний тебе. Я ніколи не зможу стати хорошим чоловіком. Таким, на якого ти заслуговуєш. Я не хочу одружуватися, не хочу сім’ї, і з мене вийде нікудишній батько. Ти розумієш, я просто не люблю дітей

Дія не завжди приведе до щастя, але до щастя привести може лише дія.

З кухні линув апетитний запах. Вдихаючи його, Таїсія відчувала, як усередині прокидалося дивне відчуття. Так хотіла, щоб завтрашнє свято щось змінило у її житті.

За матеріалами видання “Є”.

Мама пекла домашню ковбасу. Саме ця нехитра cтрава завжди була для дівчини атрибутом Різдвяних свят. Таїсія любила виходити на подвір’я і милуватися нічним небом. Вона вишукувала найяскравішу зірку, довго дивилася на неї і загадувала одне-єдине бажання – зустріти справжнє кохання…

Здається, що мрія здійснилася уже давно. Андрій з’явився нізвідки. Наче ураган, влетів у її життя і забрав її серце. Вона відпустила його і не спитала куди. Зараз часто замислювася над тим що, якби люди могли обирати, кого кохати, тоді розбитих сердець було б значно менше. Дівчина покладала великі надії на це Різдво. Вичитала у якійсь книзі, що у ніч на Катерину треба зрізати вишневу гілку в саду, щоб дізнатися, якою буде дівоча доля. За повір’ям, якщо гілка зазеленіє до Різдва, то й доля дівчини буде гарною, якщо розпуститься і викине цвіт – бути дівчині замужем у новому році. Та, якщо цього не станеться до початку святок, то можна було зачекати до Меланки, тобто до січня. Адже поява вишневого цвіту на гілочці у вазі навіть цього дня – ознака швидкого заміжжя.

Таїсія й у минулі роки ставила гілочку у воду з надією, що та розпуститься. Не судилося. Цього Різдва сподівалася, що прикмета збудеться. Дивно, адже у свої 24 роки вірила у ці забобони…

Тефонний дзвінок перебив її думки. На мобільному висвітлилося ім’я коханого. Розмова починалася, як завжди, з банальних фраз. Цікавився, як її справи, розповідав про свої. Врешті, попросив визирнути у вікно. Здивувалася. Він усміхався своєю найчарівнішою усмішкою і жестами показував, щоб вона швидше впустила його у середину. Таїсія поспішила до дверей, ловлячи себе на думці, що Різдвяні дива, мабуть, починаються…
Тієї ночі вона довго розмірковувала, коли краще сказати йому про свої почуття. Раптом він сам розпочав розмову: Ти найщиріша і найвідвертіша дівчина серед усіх моїх знайомих. Занадто хороша для мене. Я не гідний тебе. Я ніколи не зможу стати хорошим чоловіком. Таким, на якого ти заслуговуєш. Я не хочу одружуватися, не хочу сім’ї, і з мене вийде нікудишній батько. Ти розумієш, я просто не люблю дітей.

– І мене не любиш – це була відповідь, а не запитання. – Якби любив, ти б мені такого не сказав. Ти б так не думав. Бо з коханою людиною хочеться завжди бути разом. З нею хочеться створити сім’ю, ділити навпіл радості та негаразди. З нею хочеться стати батьком, навіть, якщо не любиш дітей. Бо всього можна навчитися. Чому ж ти тут, коли я тобі не потрібна?

…Час, кажуть, найкращий лiкар. Лiкує усі душевні pани… Таїсія дивилася через вікно на засніжений сад. Дерева, мов наречені, вбралися в біле. Довкола розлилося біле сніжне море. Місяць заливав його своїм яскравим сяйвом і плив по безкрайньому небі, наче господар світу….

Коли на Різдво прокинулася сама, почувалася гнітюче. Самотня. Спустошена. Без надії та віри на краще майбутнє. Вишнева гілочка не розквітла. Лише викинула зелені пуп’янки. Перше, що спало на думку, позбутися її. Але запах, який тривожив напередодні, знову змусив відчути атмосферу дива, тому Таїсія опустила гілочку знову у воду… Не сподівалася, що тиждень щось змінить. Але вранці 13 числа на неї чекав приємний сюрприз. Її вишнева гілочка розцвіла. Катеринин цвіт обіцяв, за повір’ям, щастя. Чи стане він щасливим для неї?

Таїсія так не думала. Адже після тієї розмови Андрій зник. Одягнувся і пішов. Відчувала, що з її життя Андрій пішов назавжди. Зрештою, так навіть краще.

Знадвору долинули веселі голоси. То щедрівники співали, вони йшли селом, і з тих далеких вулиць доносилася радісні пісні. Що ж, мине років 10-15 та її син чи дочка так само ходитимуть з друзями селом, виспівуватимуть таку ж щедрівку. Лише два дні пройшло, як вона дізналася про новину. Чи не про це мріяла? Чи не про це просила у своїх молитвах? А тепер, коли бажання стало реальністю, Таїсія злякалася. Тепер вона відповідальна за ще одне життя, нехай поки що не подароване, але – усе попереду… Боялася лише, що її малюк не пробачить відсутності батька. Як вона могла сказати Андрієві, що чекає від нього дитину, коли він чітко дав зрозуміти, що не бажає створювати сім’ю. Таїсія провела ще раз рукою по білих пелюстках і поставила гілочку у воду. На пам’ять.

Минали дні. Уже й Водохреще прийшло. Таїсія повернулася з церкви зі свяченою водою. Збиралася лягти у тепле ліжко і помріяти про щасливе майбутнє. Раптом почула, як у вікно постукали. Андрій! За кілька хвилин він уже сидів поряд з нею. Довго мовчали. Заговорив першим:

– Я довго думав над твоїми словами. Ти права. Коли любиш, то разом з коханою людиною вчишся усьому. І я хочу вчитися. Разом з тобою. Коли я зрозумів, що втрачаю тебе, не зміг змиритися з думкою, що тебе у моєму житті не буде. Ти мені потрібна. Бо я тебе кохаю. Виходь за мене заміж. Давай разом будемо вчитися будувати щасливу родину…

Таїсія не вагалася. Просто відповіла: «Так». Цiлуючи його, помітила вишневу гілочку на вікні. Вона ніби усміхалася білосніжною квіткою долі. Нехай він буде щасливим, той Катеринин цвіт.

Автор – Анжела ДЗИЦЮК.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news суворо заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Intermarium.news.

Фото – ілюстративне(pixabay.com).

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook