– Ти не так плов готуєш! – заглядаючи через плече Марини, констатував Юрко.
Марина обернулася до нього і мовчки вклала в його руку ложку. Вона не любила, коли він починав вказувати їй, як треба робити правильно. А на його думку, неправильно вона робила все.
– Готуй сам! – Сказала вона крізь зуби і пішла з кухні.
Юрі нічого не залишалося, як продовжити готувати. Він припускав, що Марина тут же почне з ним радитись як треба, а він, зробить ласку, навчить її. Так, не такої поведінки він від неї чекав.
А Марина, щоб заспокоїтись, взялася за в’язання. За пів години Юра вже сидів поруч із нею і радив, як краще підхоплювати петлі, щоб вони виглядали рівнішими. Марина мовчки віддала йому спиці.
– Що ти мені спиці даєш? Я що, жінка? – обурився Юрко. – В’яжеш, от і в’яжи сама.
Але бажання в’язати в Марини зникло. Вона пересіла в крісло і почала дивитися телевізор.
– А що ти від мене відсіла? – невдоволено спитав Юра.
Марина нічого не відповіла і вдала, що дивиться телевізор.
– Чого ти це дивишся? Хіба немає чогось розумнішого? – Запитав Юра і переключив канал.
Марину він почав уже не на жарт дратувати. Вони майже рік зустрічалися, а місяць тому почали жити разом і подали заяву до РАЦСу. Коли вони познайомилися, Юра практично відразу почав піклуватися про неї і взяв на себе рішення всіх її завдань. Підказував, навчав, допомагав. Спочатку їй подобалося, що так щиро дбають про неї. Але потім, коли вони почали жити разом, Марина зрозуміла, що це не так турбота про неї, як його бажання контролювати все довкола.
Його ненав’язлива допомога перейшла у наполегливе впровадження своїх правил у її життя. Він скрізь пхав свій ніс і давав цінні поради, як треба робити правильно.
Марина відчувала, що вже не належить собі. В останні дні у неї все більше виникало бажання втікати від нього кудись подалі або просто не приходити з роботи додому. До того ж вона зробила таку необачну помилку, що дозволила йому переїхати до своєї квартири. І тепер вона думала, як поговорити з ним, щоби знову роз’їхатися. Та й весілля варто скасувати.
– Тобі не здається, що ти вже переходиш межі? – намагаючись стримувати внутрішню бурю, спитала Марина.
– Тобто? – Юра зробив здивоване обличчя.
Вираз “тобто” дратував Марину навіть більше, ніж інші Юркові замашки. Хоча їх було не мало.
– Бо! – відповіла йому Марина. – А ти не розумієш?
– А що я маю розуміти? Що ти намагаєшся на мені зігнати своє роздратування? – спитав безневинно Юрко.
– Юро, мене дратує, що ти всюди лізеш і вказуєш, що треба робити і як треба робити, – сказала Марина, намагаючись зберегти спокійний тон.
– А що мені ще лишається робити, якщо в тебе руки не з того місця ростуть, – хитро відповів їй Юра. – Ти нічого робити правильне не вмієш.
– Ну, тоді нам не варто далі жити разом, – видихнула Марина. І навіть якось на душі полегшало, що вона сказала це.
Але не тут було! Юра здаватися не збирався:
– З чого б це? Ти, замість того, щоб робити висновки та змінювати свою поведінку, хочеш і далі сидіти у своєму болоті! Я тебе вчу, підказую як треба, а ти отаке влаштовуєш!
– Висновки я вже зробила, – з роздратуванням відповіла Марина. – І міняти свою поведінку не буду. Не вважаю за потрібне вилазити зі свого болота заради когось. Так що, давай не будемо псувати одне одному життя і розлучимося, поки ми ще зберегли відносно нормальні стосунки.
Юра заціпенів. Він не міг повірити, що його, такого всього правильного, такого ідеального, відкинула ця простакувата дівчина. Саме такої він був про неї думки. Хоча така думка у нього була щодо всіх дівчат та жінок. Оговтавшись, Юрко пішов збирати речі. І доки він їх збирав, увесь час примовляв:
– Пошкодуєш ти ще, що я пішов. Ти ж нічого не вмієш робити. Як жити ти будеш без моїх підказок…
– Ти не хвилюйся за мене, до тебе якось жила і далі проживу, – відповідала йому Марина, радіючи в душі перспективі жити як раніше.
– Тоді я заберу плов? – раптом несподівано спитав Юрко.
– Звичайно, забирай, – ледве стримуючи сміх, відповіла Марина. – Каструля твоя, та й готував ти його сам.
Після того, як Юрко пішов у Марини одразу з’явилося відчуття легкості та свободи. Це як позбутися тугого корсету. І вона була рада, що вдалося вчасно розлучитися з людиною, з якою її самооцінка падала дедалі нижче.
Ну, нічого, негативний досвід – теж досвід. Натомість вона тепер знає, що турбота – це не контроль над твоїм життям, а для щасливих стосунків потрібен не котроль від іншої людини, а відчуття легкості та свободи.
