— Ти що це робиш? Я цілу вічність готувала ці пироги для нього!

Я стояла на кухні, дивлячись на відро для сміття, куди щойно полетіли ще теплі домашні пироги з м’ясною начинкою. Мої руки тремтіли від обурення, а серце калатало так, ніби хотіло вистрибнути.

Ольга, моя давня знайома, спокійно закривала кришку відра і зітхнула, ніби зробила щось надзвичайно благородне.

— Краще б ти додала ще пару фруктових салатів або овочевих закусок. Повір, твоєму чоловікові це пішло б тільки на користь. Він і сам колись дякуватиме.

У цей момент увійшов Андрій, мій чоловік, почувши підвищені голоси.

— Що тут відбувається? Чому такий галас?

Я мовчки підійшла до відра, натиснула на педаль, і кришка відкрилася, показуючи пироги, що лежали серед решток овочів. Обличчя Андрія спочатку побіліло, а потім почервоніло.

Він зробив кілька кроків уперед, взяв сумку та куртку Ольги, відкрив двері квартири і рішуче кинув їх на майданчик.

— Забирайся звідси зі своїми ідеями про ідеальне харчування! І не повертайся!

Ольга на мить завмерла, але потім мовчки вийшла, не сказавши ні слова на прощання.

Я народилася і виросла в невеликому містечку на заході України, де життя текло спокійно, як річка влітку. Батьки завжди вчили мене цінувати прості радощі: смачну їжу на столі, теплі розмови за вечерею, щирість у стосунках з людьми.

З дитинства я любила готувати — допомагала мамі на кухні, експериментувала з рецептами, які передавалися від бабусі. Для мене їжа була не просто способом втамувати голод, а справжнім мистецтвом, що об’єднує родину.

Коли я вступила до університету в Києві, все змінилося. Нове місто, нові люди, нові враження. Саме там, у гуртожитку, я познайомилася з Ольгою. Ми жили в одній кімнаті, ділили все — від конспектів до останніх шматочків хліба.

Студентські роки були непростими: стипендія маленька, їжі часто бракувало, але ми якось виживали. Іноді друзі з сіл привозили передачі — домашні ковбаси, сало, сир, і тоді ми влаштовували справжні бенкети.

А після отримання стипендії могли дозволити собі піти в кафе чи купити щось смачненьке.

Ольга тоді була як усі: їла те, що було, не заморочувалася дієтами чи модними тенденціями. Ми сміялися годинами, розповідали одна одній секрети, мріяли про майбутнє.

Вона завжди була товариською, любила бути в центрі уваги, але егоїстично наполягала на своєму, якщо щось вбивала собі в голову.

— Слухай, Наталко, — казала вона одного вечора, жуючи бутерброд з ковбасою, — після вишу я точно відкрию свій бізнес. Щось модне, щоб усі заздрили.

— А я вийду заміж за хорошого хлопця і матиму велику родину, — відповідала я. — З дітьми, собакою і великим столом, заставленим смаколиками.

Ми сміялися, бо мрії здавалися такими далекими.

Після закінчення університету наша компанія однокурсників не розпалася. Ми продовжували зустрічатися — то в кафе, то на пікніках, то на днях народженнях.

Обмінювалися новинами про роботу, сім’ї, подорожі. І завжди на таких зустрічах був щедрий стіл: запечене м’ясо, салати з майонезом, домашні випічка, солодощі. Ольга була частиною цього кола, жартувала, розповідала анекдоти.

Але десь у тридцять років усе змінилося. Ольга раптом захопилася здоровим способом життя, зокрема відмовою від м’яса та багатьох інших продуктів.

Вона стала готувати тільки овочеві страви, фруктові смузі, добавляти різні спеції для користі. Я сприйняла це спокійно — кожна людина має право на свій вибір.

— Головне, щоб тобі було комфортно, — сказала я їй по телефону, коли вона вперше розповіла про свої зміни.

— Наталко, ти не розумієш! Це рятує здоров’я! Треба відмовитися від усього шкідливого!

Я тільки посміялася.

— Якщо захочеш прийти в гості, попередь заздалегідь, добре? У нас удома Андрій любить традиційні страви, з м’ясом, з сиром. Я приготую для тебе щось окреме.

Андрій, мій чоловік, якого я зустріла вже після університету, був справжнім поціновувачем домашньої кухні. Він обожнював м’ясні страви, особливо пироги чи запіканки, які я готувала з любов’ю. Ми одружилися швидко, народили доньку, і життя стало ще теплішим.

Ольга спочатку просто розповідала про свої нові звички, але з часом почала нав’язувати їх усім навколо. На зустрічах компанії вона замість того, щоб слухати новини друзів, починала довгі монологи.

Одного разу на пікніку в парку, коли всі розклали кошики з їжею, Ольга подивилася на гриль і скривилася.

— Ви серйозно збираєтеся це їсти? — запитала вона голосно. — Краще б узяли свіжі овочі чи фрукти!

Друзі переглянулися.

— Олю, ми ж просто відпочиваємо, — спробувала заспокоїти її я.

— Ні, Наталко, ви не розумієте, як це шкодить! Я читаю стільки інформації, і всі фахівці кажуть одне й те саме!

Іншим разом у кафе, коли ми святкували день народження одного з хлопців, Ольга відмовилася від торта і почала:

— Цукор — це дорога на той світ! А молочні продукти… Ой, краще не починати. Ви всі себе повільно руйнуєте!

— Олю, давай сьогодні просто посидимо нормально, без лекцій? — попросив хтось із компанії.

Але вона не зупинялася. Егоїстично вважала, що її правда — єдина правильна, і всі мусять її слухати. Друзі почали скаржитися мені.

— Наталко, твоя Ольга вже дістала, — сказала якось Марина по телефону. — Ми ж збираємося для радості, а не для повчань.

— Я поговорю з нею, — обіцяла я.

Але розмови не допомагали. Ольга тільки ображалася.

— Ви просто не хочете слухати правду! Я ж для вашого добра!

Зрештою, компанія просто перестала запрошувати її на зустрічі. Я, як найближча подруга, продовжувала спілкуватися — дзвонила, іноді запрошувала на каву. Але навіть тоді вона не могла стриматися.

— Бачу, ти знову п’єш звичайну каву з молоком, — казала вона, дивлячись на мою чашку. — Спробуй мигдальне! Воно набагато корисніше.

— Олю, мені подобається саме таке, — відповідала я терпляче.

Мій день народження того року не був ювілеєм, тож я вирішила святкувати вдома, у сімейному колі. Андрій, донька, батьки — і, звичайно, Ольга. Я знала, що вона все одно прийде з подарунком, тож запросила її, щоб не скривдити.

Андрій скривився, коли почув.

— Знову твоя подруга з її проповідями? Вона мені вже набридла зі своїми салатами.

— Не хвилюйся, любий, я все контролюватиму. І спеціально для тебе напечу твоїх улюблених пирогів з м’ясом. Цілу гору!

Він усміхнувся і поцілував мене.

— Ти в мене найкраща.

Я готувала весь день: салати, запіканки, десерти. Окремо для Ольги — великий овочевий салат з горіхами та фруктовий тарілку. А головною окрасою столу мали стати пироги — хрусткі, ароматні, з соковитою начинкою. Андрій їх обожнював.

Гості почали збиратися. Ольга прийшла однією з перших, з пакунком у руках.

Як тільки увійшла, одразу понюхала повітря.

— Ого, чую знайомий запах… Шкода, що ви не думаєте про майбутнє.

— Олю, давай сьогодні без цього, гаразд? Свято ж, — м’яко сказала я і попросила допомогти перенести страви з кухні.

Вона пішла туди, а я швидко забігла в кімнату поправити зачіску.

Коли повернулася — побачила, як Ольга викидає мої пироги у відро для сміття. Один за одним, акуратно, ніби робить добру справу.

У мене перехопило подих.

— Олю! Що ти робиш?!

Вона повернулася, спокійно.

— Я врятувала ваш вечір. Ці пироги — не найкращий вибір. Я подумала, що так краще для всіх, особливо для Андрія.

— Ти… ти просто взяла і викинула те, що я готувала годинами?!

Андрій увійшов саме в цей момент.

Він подивився на відро, на нас, і все зрозумів без слів. Егоїзм Ольги дійшов до краю — вона вирішила за всіх, що нам їсти, і просто знищила частину свята.

От чому деякі люди настільки впевнені у своїй правоті що свято вірять у те. що мають право вирішувати за інших і повчати? Я не схвалюю харчування травою. ае для неї зробила салат і фрукти придбала.

То я його мусила викинути у відро? А чи читати їй лекції про те скільки вона втрачає не вживаючи м’яса? Чи то мені так із подругою пощастило, а чи це й справді така тенденція?

Головна картинка ілюстративна.