fbpx
Історії з життя
«Ти скільки будеш множитися?», – замість привітань сказала мені свекруха, – «Таку ораву прогодувати, то треба мати кінське здоров’я! А ти ж маєш ще й головою думати!»

Отак свекруха відреагувала на нашу четверту дитину. Напевно, якби я була з багатої родини, то її незадоволення не було б таким явним, але я так само з багатодітної родини, у нас у мами було п’ятеро і всі ми дружні до тепер. Ходимо один до одного картоплю садити, сапати, копати.

Звичайно, у нас ніколи не було достатку і гарного одягу, але все мама старалася аби ми мали все акуратне та чисте.

Я була найстаршою, тому часто багато роботи робила замість мами і можна сказати, що ми бавили молодших і для мене не було чимось страшним поміняти дитині пеленку і її запрати.

А зараз що – купу підгузок, вода в хаті гаряча, можна на секондхенді знайти купу нових речей і нічим не виглядати гірше, ніж діти-одинаки.

Але свекруха просто не хоче чути, бо вона має лише одного сина і вважає, що одній дитині батьки можуть дати в житті все, з натяжкою, дві. Але не більше.

Далі все йде до деградації і виживання. А мене це дивує, адже ми не в первісному ладі і ніхто битися за іграшку не буде.

Але вона не тільки незадоволена моєю позицією щодо кількості дітей, але й моєю зовнішністю останнім часом:

– Ти подивися на що ти перетворюєшся: що з твоїми зубами? Ти вічно в одному й тому ж вдома, вічний хвіст. Невже чоловікові цікаво прийти до хати. Де такий гамір і обвішана дітьми дружина?

А мені здається, що вона просто не знає свого сина. Сергій – просто чудовий батько і він наших дітей страшенно любить. Він не з тих батьків, які після роботи залізають в Інтернет чи телевізор, ні, він бавиться з дітьми в м’яча, розпитує як пройшов їхній день і хто, що робив, чи допомагали мамі. Він просто ідеальний тато!

Але свекруха каже, що не буде нам допомагати в «разі чого».

– Я тобі прямо кажу, в разі чого, на нас не розраховуйте! Ми життя прожили для того аби зараз нікому не стояти в ласку і ні в кого не просити нічого. Тому запам’ятай – ми у вас нічого не проситимемо і ви до нас не приходіть з проханнями чи то гроші позичити, чи з дітьми посидіти. Ми вже не в тому віці.

Але у нас є кому дітей бавити чи допомагати. Мої з радістю приходять і дають собі раду, і з моїми, і зі своїми, бо мої брати та сестри теж мають великі родини. Я не бачу в тому великої проблеми. Просто я не розумію, як можна бути такою холодною стосовно дітей. Адже діти – це благословення, а не якась робота чи примус.

Я не маю давати дитині статки чи зв’язки, я маю їй дати любов і турботу, впевненість, що вона моя люба дитина в будь-якому статусі і вигляді. У нас в родині не треба любов заслуговувати чи заробляти. Вона є, просто є і все.

Мені цікаво чи хтось має подібні проблеми, коли люди сприймають вашу любов до дітей нічим іншим, як не вмінням контролювати процес.

Я навпаки вважаю, що зараз ми маємо збільшувати населення України, зважаючи на ті втрати, які ми маємо.

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page