fbpx
Історії з життя
Ти там в Україні щось повинна придумати. – говорить сестра. – Вона і твоя мама, чого ми повинні усім опікуватись? Досить того, що ми тата самі на той світ провели. Але ти не думай там чого зайвого, тато усе порівну між нами всіма уже поділив

Я росла в багатодітній сім’ї, з’явилась на світ останньою та нежданою. У мене два старші брати і дві сестри. Мама ніколи на мене увагу не звертала, тато теж, ставився, як до порожнього місця. Усе своє життя я відчувала що мене винною у чомусь вважають, а ось у чому я зрозуміти так і не змогла.

Батьки пишалися своїми синами, спортивні, розумні, у школі перші красені. Добре закінчили ВНЗ, мають престижну роботу, їздять у закордонні відрядження. Дружини красиві, дорого одягнені на своїх машинах. По двоє дітей, які навчаються у престижних школах, відпочивати їздять лише за кордон. Я їх толком і не знаю. Коли я на світ з’явилась, вони вже жили та навчалися у великому місті. У їхньому житті я ніколи не була присутня.

Для старших сестер я завжди була важким обов’язком. Мама поклала на них догляд за мною, а це заважало їхньому життю, тому вони відверто мене недолюблювали і цурались. Як і братів, великий будинок, машини, приватна школа для дітей, відпочинок за кордоном. У житті своїх сестер я теж не присутня.

Не скажу, що мені приємно все це, але я змогла всіх їх зрозуміти і простити. Нині я заміжня, маю прекрасного чоловіка і сина. Живемо в селі, тримаємо чималу господу. Зірок з неба не хапаємо, але щасливі. Зі своєю родиною я я не спілкуюсь уже давно. Мама і тато як тільки я школу закінчила, дали в руки сім тисяч гривень і сказали, що віднині я доросла і вони мені нічого не винні.

Після випускного я як поїхала з дому, так досі там і не з’являлась.

І от місяць тому дзвінок від старшої сестри. Виявилось, що тата мого немає вже рік, хоч мені про це і не повідомили. Брати ще з лютого за кордоном, як і сестри, а мама злягла.

— Ти там в Україні щось повинна придумати. – говорить сестра. – Вона і твоя мама, чого ми повинні усім опікуватись? Досить того, що ми тата самі на той світ провели. Але ти не думай там чого зайвого, тато усе порівну між нами всіма уже поділив.

Я спочатку і кинулась було до мами збиратись, але чоловік мене спинив. Він сказав що я не повинна їхати і забирати маму до себе, сказав, що це клопіт моїх рідних братів і сестер який вони просто перекинули на мене. Я намагалась щось пояснити, проте він не слухає.

Тепер стою перед непростим вибором. З одного боку рідна мама, а з іншого чоловік. Кого ж обрати і як вчинити, аби мати чисту совість.

Головна картинка ілюстративна.

05,01,2023

You cannot copy content of this page