Я ще зі школи зрозуміла, що оте навчання ні до чого не приводить, бо всі медалістки, так само як і я, сидять та дітей колишуть, а як за кожну оцінку вони на перервах переживали. А для чого? Ми ж усі тепер одинакові.
Коли чоловік сказав, що я можу й не працювати, то я радо за це вхопилася. Навіщо сидіти цілий день на роботі. Яка тобі взагалі не цікава, якщо можна сидіти вдома, смачно готувати і дивитися телевізор?
Дітей своїх я любила і не мала нічого проти, що чоловік все спихнув на мене в моменті їх виховання. Я ж дома, а він на роботі. Все гаразд – це моя робота. Так я себе заспокоювала. Але от мама підливала масла в вогонь.
– А за який стаж у тебе пенсія буде, га? Ти ж ні дня не працювала! а стажу треба сорок років мати аби пенсія була!
– Ой, мамо, ще на такі сльози, як то дають, та грошей нашкребу. То Василеві два дні робити за кордоном!
Мама лиш хитала головою, а я не розуміла про що вона каже – нащо мені гроші, коли у мене є чоловік, який все заробляє? Навіть в Україні!
Василь тоді вирішив відкрити свій бізнес з перегону машин, далі ремонту, далі вже мав своє СТО, далі два… Гроші були на все.
Дітям освіту дали, хоч я була проти, що дочка поїхала так далеко вчитися:
– Он Сергій, який хлопець хороший і вже давно тебе заміж кличе, то чом би й ні? Я ж без вищої освіти та якось живу і не тужу!
Але доньку було не переконати. Весілля ми справили лиш старшому синові, бо донька поки навідріз відмовляється від заміжжя.
В моєму житті стало трохи більше часу… І я почала шукати собі якісь заняття, як то кажуть, хобі. І нащо воно мені було? Треба було мені тих ниток аби я те побачила?
Мій Василь з якоюсь мадам в кафе наче голубки воркує… Я ледве додому прийшла.
Все ж у мене добре і живу я добре, собі в радість. Для чого це все я побачила?
Але мало того, що я побачила, так Василь прийшов і мені прямим текстом сказав, що я можу збирати речі, бо в його домі буде нова газдиня.
І ось тут я зрозуміла, що не маю розуміння, що робити і куди йти.
Якщо чесно, то я б просто закрила очі на його інтрижку і вишивала б хрестиком. Але ж треба йому женитися. Та гуляй собі скільки хочеш, чого ти все руйнуєш?
Але чоловік був невблаганним. Добре, що син у мене вчився на юриста, то й зрозумів, як робити, щоб я взагалі без грошей не лишилася.
Я поїхала зі своєї хати не з порожніми руками, але чоловік принципово хотів жити у нашій хаті.
Я мала гроші на життя, але розуміла, що як буду їх витрачати, то на купку більше ніхто не покладе.
Виявилося, що знімати квартиру дорого, на роботу мене ніхто брати не хоче, бо я вже в віці і нічого не вмію. Син до себе не кличе, бо у нього своя родина, донька так само каже, що у неї своє життя. Я стала нікому не потрібна?
Вернулася до матері, так жити неможливо – кожен день говорить, що мене попереджала, а я вирішила легко жити і от тепер наслідки пожинаю.
Вибачте, але я в житті нікому злого не робила, ні до кого не лізла з проблемами, то за що я маю розплачуватися?
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
