Сашко та Оля побрались у зовсім юному віці – їм було по 19 років. Після школи обидва вступили до юридичного університету, де вони й уперше зустрілися. Через рік зіграли весілля, адже дівчина була вже при надії. Здавалося б, чудова історія кохання? Але ні… Після виписки Ольга спочатку відмовилася брати на руки малюка, а потім узагалі зібрала речі і пішла.
Сашко розумів, що на дружину вплинула теща. Від спільних знайомих хлопець дізнався, що Оля поїхала до іншої країни. Він залишився один із маленьким сином, заради якого йому треба було жити та працювати. Добре, що хоч сусідка-пенсіонерка запропонувала свою допомогу — поки молодий тато був на зміні, вона няньчила його сина.
Спочатку маленький Андрій питав, чому у всіх є мама, а в нього немає. Йому справді не вистачало турботи та жіночої ласки, але більше Сашко з жінками зв’язуватися не хотів. Він робив усе можливе, щоб закрити ці прогалини.
І ось Андрій уже дорослий – 25 років. Він здобув вищу освіту та працює з батьком в одній юридичній фірмі. Життя у них злагоджене і розмірене. Було.
Раптом до них на поріг з’явилася незнайома жінка похилого віку:
– Привіт, Андрійко. Впізнав бабусю?
Щоб ви розуміли, онук жодного разу за всі ці роки її в очі не бачив. От і відповів, що перед ним стоїть незнайомка.
— Це батько тебе таким слів навчив? Ти вже дорослий і повинен розуміти, що родина має вирішальне значення в житті. Я вже у віці. Коли ще зможемо поспілкуватись?
– А де ти була 25 років, бабусю?
— Молодість — такий час, що треба думати про себе, от і не до онуків мені було. Та й не повинна я була, у тебе й так батько був, що я могла тобі дати?
— Дуже приємно, що ви про мене згадали, пані. А ще приємніше, що щойно мою відповідь собі і озвучили: молодість, то такий час, коли думати треба лише про себе. Не до бабусь і дідусів мені пані. а зараз вибачте, маю їхати на зустріч.
Бабуся не здавалась. Пробувала, навіть аліменти від онука отримувати, але дарма. Де її донька і чому вона про маму не піклується ніхто не знає.
Але Андрій останнім часом все частіше задумується про бабусю. Може не потрібно платити тією ж монетою. Може він шкодуватиме з роками, що так і не пізнав цієї жінки? Може все ж відновити родинні зв’язки?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.new – заборонено.
Головна картинка – intermarium.news.
Популярні статті
- Ну а що я мала робити? Стоять вони навпроти мене і аж світяться обоє щастям. Прямо при ньому казати: ” Доню схаменись, куди ти свою голову сунеш?”. Мені виховання такого зробити не дозволяє та й він ніби хлопець непоганий
- Є такі люди, які в місті просто не можуть жити, все на них тисне, нема чим дихати, нема на чому оку спинитися. Я саме така людина і хочу вам розказати, як я колись давно їхала в місто за «женихом» та мало не втратила сім’ю і себе
- — Краще б ти не дарувала мені ніякої квартири, – сказала донька захлипавшись. – Більше негараздів після твого подарунку ніж радості в моєму житті.
- Принесла я чоловіку отой судок і як було, на постіль перед ним поклала: “Або кажи щось свої мамі, або відвозь назад у село. Я вже більше не можу такого терпіти, ну скільки ж можна?”
- Заїхали мої племінники і наче перші тижні лиш до всього приглядалися і характеру не показували, а потім потроху-потроху вже я почала розуміти, що я в своєму домі не ґаздиня. Не там стала, не там сіла, не те з’їла. А я ж за собою бачу, що я все гірше до ліжка гнуся