fbpx
Дозвілля
“Ти занадто добра, прям прісна якась. Мені з тобою сумно стало, стервозності хочеться.” Отримав. Так йому й треба

Скільки пам’ятаю себе, вчила мене мама: «Будь терплячою, прощай чоловікові його недоліки, будь надійним тилом, щоб у нього і тіні сумніву в тобі не було. Запам’ятай, донечко, що домашні справи – це жіноче, а коли чоловік по каструлях і сковорідках змушений нишпорити, довго така сім’я не протримається. Чи погано, чи добре тобі, а чоловік повинен прийти в чистий будинок до готового вечері і до привітної дружини. Ось тоді буде в родині щастя! » Джерело

І вивчила я її накази, як молитву. І сама мама так все життя прожила, ніколи слова поганого про батька не сказала. Навіть, коли єдина мамина подруга якось намагалася сказати їй, що вона аж надто перед мужиком стелиться, мама її обірвала на півслові і довго потім не розмовляла.

Правда, я в ті часи не замислювалася особливо, як живуть мої батьки. У будинку був достаток, спокійно все, тихо – ніяких сварок і скандалів. Батько займався своїми справами, а мама все по господарству, хоча і працювала в ательє, так і вдома клієнток обшивала вечорами і у вихідні. Вони нікуди особливо не ходили, та й в будинку гості нечасто з’являлися – не дуже любили мої батьки сторонніх. Але все вони робили вдвох, разом. Нікуди один без одного!

Виховували мене в строгості, тому зайвого я собі ніколи не дозволяла і з хлопцями була перебірлива – все чекала того, єдиного, щоб на все життя. Дочекалася, вийшла заміж і стала жити по материнському заповіту. Та й неважко мені було все для чоловіка робити – я його любила і дуже старалася, щоб йому було в будинку радісно, ​​добре, приємно. Мені здавалося, що чоловіка такий устрій цілком і повністю влаштовував. Ну, а хто відмовиться, коли тебе з усіх боків облизують, нічого не вимагають, не просять – задовольняються тим, що отримують. Ніяких обов’язків в будинку у нього не було. Один раз в магазин за хлібом послала, так він прийшов в подиві – ціни побачив! А так, напевно, думав, що булки на деревах ростуть.

Читайте також:«Син – до вінця, а дочка – до кінця». Мій син «чужа дитина»

Так, якщо чесно сказати, я не мучилася від домашньої роботи. З дитинства привчена була все швидко робити, акуратно і добре. І готувати мене мама з дитинства навчила. Самою було приємно, коли чоловік приходив, а у мене вже все чисто, їжа готова. Швидко після вечері посуд помию і вільна.

Але, як виявилося, цього йому було мало. І ось стала я помічати, що чоловік якось відсторонився від мене, зі мною розмовляти майже перестав. Прийшов, поїв, а потім то в телевізор, то в комп’ютер, то в книжку. Я до нього, а він відмахується – не заважай. Образилася я якось: весь день чекала, щоб йому новини розповісти – підвищили мені зарплату (я бухгалтером працюю), а він знову відмахнувся. І відбулась у нас, мабуть, перша серйозна розмова «за життя».

Саме тоді мені чоловік сказав: «Хороша ти дружина і господиня, і я тебе, звичайно, люблю. Тільки, ти якась прісна, передбачувана. Нудно з тобою. Повинна в жінці бути така  стервозність, чи що, щоб за душу брала, захоплювала і не відпускала. А з тобою, як в болоті, все заздалегідь знаєш. Ось ще поживемо трохи, дитину заведемо, ростити станемо, а там і пенсія, і життя закінчилося. Немає у тебе ідей, польоту, інтересів в житті ».

Мене як пристукнули, насправді. Весь мій головний інтерес – це була сім’я і він, чоловік. А, виявляється, йому все це і не треба зовсім! Тоді я просто розревілася від образи. Чоловік до мене кинувся, заспокоював, казав, що він пожартував, що я краще за всіх, і йому все друзі заздрять.

Помирилися, звичайно – я взагалі необразлива по життю. І жити стали далі, але слів його я не забула. Може, так би все і далі тяглося, тільки одного разу прийшов він пізно з роботи, вечеряти не став, а, ховаючи очі, сказав, що покохав іншу жінку і йде до неї. А як заговорив про ту, інший, так очі у нього загорілися навіть.

Не стала я йому поперек дороги стояти, відпустила мирно, не звинувачувала, не дорікала – розуміла, що сенсу в цьому немає. Боляче було, прикро, адже провини за собою я не відчувала. Хіба що, як він говорив тоді, передбачувана я і нудна, без стервозностіі. І вирішила, нехай він тепер зі стервом поживе.

Через півтора року після розлучення я знову заміж вийшла, наpoдила дочку. Живемо з чоловіком добре, дуже добре. І я як і раніше намагаюся, щоб у будинку було все, як у доброї господині: чисто, затишно, пирогами пахло, щоб чоловік поспішав додому і знав, що я його чекаю. І він поспішає, кожен раз, сам рветься мені допомогти: то посуд помиє, то готувати допоможе, а коли малятко з’явилася, він стирав, по магазинам бігав сам, і підлоги мив через день – так всього не перелічити!

Нещодавно на мій день народження ми гостей зібрали, так чоловік сказав тост про мене – як йому пощастило, що в дружини дісталася справжня жінка, для якої сім’я – це головне. І що він щасливий, тому що будинок у нас теплий, привітний, в нього завжди приємно приходити. Я була просто щаслива, і взагалі, щаслива я з ним, тому що він дійсно любить і цінує мене.

А колишнього чоловіка я зустрічала кілька разів. Не знаю, як він живе, але йшов він по вулиці з авоською, повною взуття старого, як я зрозуміла, в ремонт ніс. А в іншій руці – картопля з капустою. Не знаю, як йому живеться з дружиною, у якої стервозність є, але я наразі щаслива.

facebook