Катя мріяла про чудового хлопця з яким проживе все життя, він буде носити її на руках, возити в чудові країни і любити їхніх дітей. Їхнє щастя триватиме вічно. І ось такого хлопця вона й зустріла: люблячого, вірного і відданого. І красивого на додачу. Він стояв на колінах і просив руки й серця, а вона сказала «ні».
Бо він був надзвичайно нудним і правильним. Ніякої спонтанності, сюрпризу, авантюри. Все заплановано, запобігливо розпитано до деталей, що хочеться і так само виконано. Але їй вже такого не хочеться, бо звели її з розуму шалені карі очі Руслана.
Отож, Катя відмовила Вадиму і пішла до Руслана. І життя заграло новими барвами, новими пригодами і відчуттями. Була вона на сьомому небі від щастя, як і Руслан. Вони все робили разом, мов боялися втрати один одного. Катя розказувала подругам про власне щастя і всі вони разом чекали на логічне продовження, коли Руслан запропонує їй руку і серце. Проте минув рік і почався другий, а пропозиції так і не було. В красиву голівоньку Катерини почали закрадатися сумніви. Але вона була дівчина розумна, підкована психологічними статтями і тренінгами, підтримана подругами в розумінні суті речей – все має бути так, як хочеться і для цього й по вдавати не гріх.
Почала Катя з натяків: то чудову історію розповість про одруження подруги зі сльозами замилування на очах, то журнали залишає відкритими на потрібних сторінка з перстенцями та закоханими молодятами. Вона прощупала його батьків і друзів, проте не знайшла в них противників їхньому шлюбу, а, навіть, навпаки.
– Звик він до тебе. Дай йому зрозуміти, що ти не завжди будеш під боком – порадили подруги і Катя наважилася на часті ночівлі вдома.
– Якщо ти йому за рік набридла, то що буде попереду? – не розуміла ситуації мама, – От був Вадим, то чому за нього заміж не вийшла.
– Ой, не починай.
Вона вже й сама себе питала як таке буває, що коханий чоловік не пропонує шлюб через рік спільного життя, а нудний Вадим за кілька місяців вже замовив ресторан. Нічого. От вона побуде трохи в мами, а Руслан так сильно засумує, що вже на завтра прибіжить. А на наступний тиждень освідчиться. Руслан подзвонив на наступний день, бо не розумів де вона ділася. Катя розцінила це як добрий знак. Вернулася. Проте на наступний тиждень освідчення не було. як і через місяць. Їй увірвався терпець.
– Ти мене кохаєш?
– Ого, заходиш з козирів. Що ти хочеш?
– Не зрозуміла?.
– Ти завжди, як щось хочеш, то мене питаєш чи я тебе кохаю. Я тобі так телефон купив, і ноутбук, і сукню, і ще купу всього. То що цього разу?
– А ти не здогадуєшся?
– Ні. Думаю, що ти все вже маєш, але якщо щось вийшло нове в моду, то я до твоїх послуг.
– Що ж! Як на рахунок одруження?
– Катю, – Руслан розгубився, – Ми ж говорили з тобою, що це пережитки минулого.
– Це ти говорив, я слухала.
– Ага, то ти спеціально чекала аби мене підловити?
– Підловити? Ти наше спільне життя вважаєш постановкою?
– Від тебе всього можна сподіватися?
– Тобто? Що це означає?
– Ти просто така дівчина. Вітряна.
Катя забрала речі того ж дня і не поверталася. Вітряна вона. Аякже. Як можна було про неї таке подумати? Як можна було жити поруч з нею і нічого про неї не знати? Та він не дуже й намагався щось взнати. Не те, що Вадим. Цікаво, як він там?
Залізла в соцмережу і погортала його профіль. Нова зачіска і нова дівчина. Ну то й що? Вона йому напише. І він одразу прибіжить, вона впевнена. Ну то й що, що вони на фото такі щасливі? Він кохає її. Проте не змогла почати повідомлення. Написати, що їй важко і він має пошкодувати її, а потім хай йде собі? Може вона й вітряна, але не безсердечна. Все загоїться саме.
Автор Ксеня Ропота, спеціально для intermarium.news.
Фото ілюстративне.
