— Ти ж нас тут сама поселила. Яке маєш право тепер нам на двері вказувати? – дивиться на мене братова з докором. – Нащо тобі одній аж двокімнатна квартира, скажи? Можеш у дитячій собі постелити, ми всі тут помістимось. У тебе ні дитинчати, ні котеняти, а брата з двома дітьми на вулицю?
Я з вісімнадцяти років на роботі за кордоном. Як поїхали студентами з однокурсниками, так я і працюю посезонно. Гроші я ніколи на вітер не пускала – збирала на власне житло.
Справа в тому, що нас у батьків двоє. Ще я коли школяркою була, брат оженився вперше і привів свою дружину у батьківську квартиру. Між собою молоді ніколи не ладнали, але це не завадило їм у світ одразу двох дітей привести. Квартира ц батьків двокімнатна, думаю усім зрозуміло, чому я так хотіла власного житла.
Доки я гроші складала, мій брат міняв дружин. за ці роки він мав їх три, остання затрималась найдовше. Вони з Ларисою мають троє дітей, двоє з яких спільні.
Я ж таки змогла придбати у минулому році двокімнатну хрущівку. Не люкс, звісно. але я була щаслива. Ремонт там був уже більш-менш, тож я тільки речі свої завезла і знову на роботу подалась. Розуміла, що квартира є. але і до квартири потрібно.
Саме тоді, коли я на роботі була, моя мама і почала пісню про те, що вони з татом більше не можуть жити разом із братом і його сім’єю:
— Ми вже у віці люди. молоді постійно з’ясовують стосунки, брат твій ще й за комір заливає. троє хлопчаків у домі… Я вже забула коли й спала спокійно. Інколи у вбиральні сиджу по пів дня, аби лиш у тиші і спокої бути. Маш, твоя квартира порожня. ти на пів року поїхала. Пусти їх до себе на деякий час. дай нам з татом видихнути спокійно.
А я наївна і добра, візьми і таки впусти брата з дружиною у свою квартиру. думала тоді, що так навіть краще – не стоятиме порожньою. та й брат із руками. може і сантехніку полагодить. та до балкону гляне. Все ж живуть там.
Ага! Розмріялась. Повернулась я місяць тому і квартири не впізнала. Стіни розмальовано. а на трубах лиш латки якісь пороблено. про стан кухні узагалі мовчу просто – вся жовта. Брат із дружиною дим пускали прямо там і не виходили ні на балкон, ні на сходи.
Але, що найцікавіше – мені у моєму ж домі місця не було зовсім. Коли я приїхала з речами, то брат і невістка були щиро здивовані:
— до нас? А чого? тут же місця немає.
Я отетеріла від того “до нас”. Яке може бути “до нас”, якщо квартира моя?
Коли ж я попросила їх з’їхати, бо ремонт планую робити, так узагалі зіткнулась із нерозумінням, а що то я, власне. надумала таке? яке з’їжджати. Приїхала вона на кілька місяців і командувати надумала. Все одно ж поїду знову, навіщо їх виставляти?
От тепер я не знаю що робити і як бути. Мама з татом на боці брата. Вони здивовані, а що це я й справді надумала. Куди він піде з трьома дітками на руках у такий час?
21,01,2023
Головна картинка ілюстративна.