Тридцятирічний син Лілії Володимирівни Сергій нарешті одружився. Вона була безмежно рада, так як холостяцьке життя сина її не радувало.
Сергій був єдиним і улюбленим сином у матері, але легковажним. У дитинстві і юності він подавав великі надії, але потім надії випарувалися, і Сергій став звичайним хлопцем, любителем пінного та комп’ютерних ігор.
— Дуже сподіваюся, що Катя позитивно вплине на мого Сергія, – говорила Лілія подругам, коли син заявив про одруження.
Катя, майбутня невістка Лілії Володимирівни, була зі звичайної сім’ї, працювала перукарем. Був у неї один недолік, який не подобався Лілії Володимирівні, але вона змирилася.
— Зараз всі дівчата ходять з тими штучками і пускають дим, – говорила майбутня свекруха. – Нічого не поробиш.
Зіграли весілля. Лілія Володимирівна пустила жити молодих в свою двокімнатну квартиру, а сама перебралася до мами.
Мама давно мала недугу, їй потрібен був догляд, і Лілія втомилася бігати між двома квартирами.
Переїхала вона швидко, взявши з собою тільки свої речі.
Коли Сергій привів в квартиру молоду дружину, він навіть не помітив, що мати тепер в чистій і затишній квартирі не живе. Все залишилося на своїх місцях. Навіть комп’ютер мама залишила, взявши з собою тільки планшет.
До одруження Сергій жив по чужих кутках з різними цивільними дружинами, яких мати навіть на поріг не пускала. Він дуже здивувався, коли вона запропонувала їм з Катею свою квартиру, але був радий.
Стали молоді жити та поживати. Лілія Володимирівна їм не заважала. Весь її час поглинали робота і турбота про маму. Син з невісткою іноді відвідували їх, але в основному дзвонили.
Одного разу, повертаючись з роботи, Лілія зустріла сусідку по колишній квартирі, з якої дружбу не водила, але віталася і навіть якось раз довелося звернутися до неї за допомогою.
Вони обидві зраділи зустрічі. Довго Лілія базікати не могла, тому хвилин через п’ять вибачилася і стала прощатися.
— Ти знайди час, навідати якось молодих, – сказала сусідка.
Щось в її голосі здалося підозрілим і, прийшовши додому, вона зателефонувала синові, запитала, як у них з Катею справи.
— Мама, все нормально, не хвилюйся, – сказав Сергій якимось незнайомим голосом.
Через місяць вона все ж вирішила поїхати до сина і невістки без попередження. Те, у що вони перетворили квартиру вона й уявити не могла.
Її чиста і затишна квартира перетворилася на притулок безхатченків. Бруд, сморід, підлога аж ослизла. Син з невісткою на кухні сидять, а на столі тарілки з зацвілою їжею. А головне обоє за комір заливають. Причому у кожного своя, вони з горлечка, навіть не закусюють.
— Даю день на збори, – зашипіла Лілія Володимирівна. Шукайте квартиру і з’їжджайте.
Зараз вона з сином і невісткою не спілкується. Вони поїхали навіть раніше терміну. Син привіз їй ключі від квартири, мовчки віддав, розвернувся і пішов.
— Я виставила їх і не шкодую, – каже вона. У них своє життя, у мене – своє. Нехай заробляють на власне житло. Може, на інше грошей не залишиться? А якщо не зрозуміють, що я це зробила для їхнього ж блага – значить така моя доля.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
