fbpx
Історії з життя
– Ти знаєш, сьогодні нашій дитині могло б бути три рочки. Як добре, що твоє сумління мовчить. Ти ж не знав, що відмовляючись від мене, ти відмовився від своєї дитини. Пригадуєш, як тоді все склалося

Таня уже близько двадцяти хвилин роздивлялася фото колишнього коханого.

За матеріалами видання “Є”.

Ні, просто випадково зайшла на його сторінку в соціальній мережі. В час сучасних технологій важко тримати особисте життя за табличкою “приват”. Хоча, хто зараз його ховає. Усе назагал. Лише поїхав відпочивати, а й дня не минуло, як усе в Інтернеті. Та й не він один так робив. Здається люди перестали спілкуватися вживу, усе вирішують в соціальних мережах, через скайп і живуть у якомусь напіввіртуальному світі. Таня до соціальних мереж ставилася спокійно. На сторінці розміщувала лише ті фото, які вважала не компрометуючими. І абсолютно жодних деталей з особистого життя. Усе, що відбувалося в душі, воліла залишати там, а не виставляти на осуд широкого загалу. Проте Ігор дотримувався, очевидно, інших принципів, бо на фотозвіті красувався в компанії різних дівчат і нітрішки не соромився своєї непостійності.

Так, непостійність та легковажність – з цих рис складався він весь. О Господи, наскільки вона була засліплена глибокими почуттями, не хотіла помічати очевидного і вірити образливим словам. Так, Таня кохала Ігоря. До безтями, відчайдушно. Заради нього була ладна на все. Жертвувала своїми інтересами, аби лише йому вгодити. Та те, що було між ними, навіть стосунками назвати важко. Так, дружили тiлaми. І то лише тоді, коли йому нікуди було піти. Таня усе прекрасно розуміла, але не хотіла, не могла повірити у те, що той, хто став для неї і сонцем, і повітрям, і цілим світом, до неї зовсім байдужий і використовує як стабільну безкоштовну любов. Скільки сліз вона пролила, очікуючи на його дзвінок, скільки безсонних ночей молила Бога, аби Ігор змінився і відповів взаємністю на її почуття. Скільки разів вона мріяла про їхнє щасливе спільне майбутнє. І як хотіла народити від нього діточок. Сина, як дві краплі води, схожого на нього…

Це тепер так легко про це все згадувати. І ці спогади не торкають більше струн душі. Вона вільна від кохання до Ігоря. Вільна від усього, що було пов’язане з ним. Тільки часом інтерес бере гору. Все ж, як не крути, а ніби й не чужі.

Поки вона пригадувала, прийшло повідомлення від Ігоря. Писав, як у неї справи і хизувався черговими походеньками. Тані чомусь стало прикро. Вона призначила йому побачення. Вони зустрілися в парку. Стояв гарний весняний день. Ігор одразу ж почав розпитувати про її справи, і не дочекавшись відповіді, знову розповідав про власне життя. Таня замість чогось нейтрального заговорила про серйозне, виважено підбираючи кожну фразу:

– Ти знаєш, сьогодні нашій дитині могло б бути три рочки. А можливо, її день народження був би вчора чи через тиждень. Як добре, що твоє сумління мовчить. Ти ж не знав, що відмовляючись від мене, ти відмовився від своєї дитини. Пригадуєш, як тоді все склалося. Ти віддалявся від мене. Перестав телефонувати. Не відповідав на мої дзвінки. А потім добрі люди розповіли про твоє нове “велике кохання”. А коли я зустріла вас на дискотеці, ти кинувся виправдовуватися, заперечуючи очевидні речі. Пам’ятаєш, я повторювала, що кохаю тебе, що хочу бути з тобою, що мрію про дитину. Ти з насмішкою відповів, що не одружишся зі мені, бо не бути вовкові у плузі. Ти повторював, що тобі не потрібні діти і я тобі зовсім байдужа. Ти сказав, щоб я сама вирішувала, або буде так як було, або ніяк. Я тобі тоді лише сказала, що ніхто ніколи не кохатиме тебе так як я, і попрощалася назавжди. Поставила крапку у стосунках, яких, по суті, не було. Тільки знаєш, я промовчала про найголовніше. Під серцем я носила твою дитину. Знаєш, як важко було. Чекала, що ти зателефонуєш і повернешся. Мені не хотілося нічого. І Бог забрав до себе нашу лялечку. У нас міг бути і син. З твоїми сірими очима і кучерявим неслухняним волоссям…

Таня більше не сказала нічого. Не вистачило слів. Хотілося аби він страждав так, як вона. За хвилину він оговтався від почутого. Ігор говорив швидко, схвильовано:

– Ти чому нічого не сказала? Все було б по-іншому. Я б тебе ніколи не покинув. Я б одружився..

– Це добре. Значить у тебе є серце, – спокійно відповіла Таня, – Не треба про це зараз..

Він потягнувся до неї. Хотів було обійняти, та вона відсторонилася:

– Я просто вирішила, що ти маєш знати. За свою свободу ти заплатив велику ціну. Будь щасливим, – вона розвернулася і швидко пішла.

А він так і залишився стояти, майже не стримуючи pидань, що здyшили гоpло. На нього зглядалися перехожі, бо ж здавалося дивним: від чого плаче дорослий чоловік, якщо поряд не було кривдника. І ніхто не здогадувався, що він сам собі став найбільшим ворогом і лиходієм.

Автор – Анжела ДЗИЦЮК.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Intermarium.news.

Фото – ілюстративне(pixabay.com).

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook