У нас з сестрою донечки – однолітки, і обидві в цьому році випустилися з дитячого садка. Вік дітей – єдине, що є спільного у мене і моєї сестри Єви. Правда, за паспортом вона – Валя, але вимагає, щоб називали її Єва. У Єви чоловік, який не працює толком, квартира в кредиті і копійчана зарплатня. Так вважає сама сестра.
По факту – чоловік у неї інтелігентний і дуже розумний, а Єва постійно, так встигає за місяць накосячити на роботі, що третину зарплати віддає на штрафи. Як її ще не звільнили – я не знаю.
У нас – квартира чоловіка, зарплати однакові, середні для нашого міста. Але наш з чоловіком загальний сімейний бюджет менше, ніж у Єви і її чоловіка.
Наш садок відзначав випускний в дитячому кафе, з аніматорами феями-клоунами. Недорого і пам’ятно – в кафе обіцяли зробити красиву тематичну фото-зону. А у сестри в садку випускний було вирішено святкувати на межі розумного: ну не розумію я, навіщо малюкам прогулянка на лімузині?
Сукня для випускного моїй дочці подарувала свекруха. Красиву, дорогу. Я навіть не хотіла приймати такий дар – навіщо такі витрати на кілька годин, але мама чоловіка від мене відмахнулася:
– Нехай вона побуде справжньою принцесою, випускний з дитячого садка буває раз в житті.
Ошатна сукенка висіла у шафі і чекала свого часу. Коли сестра з мамою прийшли в гості, дочка не втрималася і похвалилася бабусиним подарунком.
– Яке диво! – розчулилася мама. – Ти у мене будеш найкрасивішою!
– А мені моя свекруха такі подарунки не дарує. – заздрісно вимовила сестра.
Може, тому й не дарує, бо вона для неї не більше ніж просто «свекруха» і завжди на «ти» і зі зневагою ? У день випускного ми з донькою пішли в перукарню в сусідній будинок. А поки нас не було, до мене додому з’явилася сестра і попросила у мого чоловіка, щоб він приніс їй сукню моєї донечки.
– Їм приміряти потрібно, подивитися – підійде зачіска чи ні. – пояснила вона.
Чоловік вуха розвів і сукню віддав. А сестра її – хоп, і забрала. Чоловік виправдовувався як міг. Дочка в сльози я взагалі остовпіла. У нас все було під плаття підібрано – і туфельки і прикраси на волосся. А сестра, навіть, трубку не брала. Ми бігом в торговий центр. Вибір був не дуже – все нормальне вже розібрали. Ну, що поробиш, сходили в щойно підібраній сукні на випускний.
Мама чоловіка, якій чоловік скинув фотографії, трохи на мене не образилася – подумала я принципово плаття на дочку не одягла. Але коли я їй все пояснила, вона відтанула. На наступний день після випускного я, взявши у свекрухи чек з цінником на плаття – 2500 тисячі гривень, пішла до сестри додому повертати гроші.
Вона спробувала віддати мені плаття, на якому стояли жирні плями:
– Які гроші? Ось, забирай ганчірку і йди.
Ми почали розмову на підвищених тонах:
– Ти розумієш, що ти забрала у дитини? Совість як, добре себе почуває?
– Пф, подумаєш – взяла? Що такого? – фиркала сестра.
На шум вискочив її чоловік. Я пояснила йому ситуацію, він дістав з гаманця чотири купюри по тисячі гривень:
– Ось, візьми. Там ще для твоєї донечки на подарунок від нас з вибаченнями. І плаття візьми – можливо і одягне ще кудись.
Гроші я взяла, плаття забрала – раз дали, попрощалася і пішла, під лемент сестри і її чоловіка.
А днями мені дзвонить мама і заявляє:
– Так не робиться, сестрі могла б і поступитися. А вона через тебе з чоловіком не знайшла спільної мови, він її за двері виставив. Я квартиру свою – їй залишу, тобі нічого не дістанеться, вже заповіт написала. Сама винна – хто тебе просив лізти в чужі стосунки?
Тобто, вона тихцем у найвідповідальніший момент забрала мою річ без дозволу, не знайшла спільної мови з чоловіком через те, що він не схвалив її вчинок і спробував загладити провину дружини, а я в цьому ще й винна? Нормально, еге ж?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
