Кажу як є – думала я, що подруга моя Бога за бороду вхопила, бо чоловік у неї, мов з картинки, двоє діток вихованих, вона вдома сидить і ніде не працює, тільки біля своєї родини крутиться.
А мені в мої тридцять п’ять нічого взагалі не світить. А я ж про себе й піклуюся, на плавання ходжу, фітнес-зали відвідую, гарно одягаюся і за зовнішністю слідкую, але такі чоловіки попадаються, що хоч стій, хоч падай.
А цей – ну просто картинка.
І чому він не мій? Так я думала, коли навідувалася до подруги, а та й уваги не звертала, що я очей з її чоловіка не спускаю: приготує вечерю перед нами, там побігла до дітей уроки помогла вивчити, далі щось ще доклала, забрала з перед нас, чай поставила, тортик нарізала і сама на кухні посуд миє.
Отак вона крутиться, а нам ще краще, бо ми очей один з одного не зводимо!
Ігор шепоче, яка я гарна, що він би був радий так зі мною ввесь час проводити.
– А як же Іванка?, – питаю я його.
– А що Іванка? Вона просто… хороша.
І я теж такої думки, вона просто хороша і все, невже це має мене і його спиняти? Ми створені один для одного – обоє гарні, статні, нам цікаво разом.
Чому ми маємо пожертвувати цим прекрасним почуттям, бо хтось там просто хороший?
І отак почав Ігор у мене жити, а з Іванкою я більше не спілкувалася.
І зажила я наче у раю, але Ігор взагалі нічого не робив по дому – ні їсти зварити, ні пралку включити. Та й грошей він мало приносив і навіть не ставало на продукти.
– А що ти хочеш, я ж половину віддаю дітям, – каже він мені, – Ти ж знала, що у мене є діти!
Та знала, але я після роботи хочу відпочити, а не стояти біля плити, бо йому треба і котлетки, і картопельку і салатик свіжий. А грошей де взяти?
Сорочку йому прасуй замість того аби собі сукню випрасувати та макіяж навести. Та й на такому харчуванні де й талія моя ділася! Через пів року я не впізнала себе в дзеркалі!
– Та я тебе й таку люблю, – каже мені Ігор!
Сіла я рахувати, що я отримала і бачу, що пшик, бо ні обручки, ні грошей, ні радості в моєму житті не видно і все йде лиш до гіршого!
Я тоді наважилася піти до Іванки.
– Що? Назад його забрати?, – питає вона так спокійно, що я аж не знала, де маю дітися.
– Так, – ледве вимовила я.
– Добре, скажи йому хай вертається.
Вона подивилася на мене і по моєму вигляду зрозуміла, що я просто ошелешена такою поведінкою і станом речей загалом.
– Я не красуня, Ангеліно, але не дурна. Ти думаєш, що я в житті найбільше хотіла? Правильно, щоб діти мої були красивими, щоб мали кращу долю. От і вибрала Ігоря, оточила турботою і закривала на все очі. Я йому за дітей дуже вдячна, тому й прийму його, бо бачу, що він геть непутящий, але батько з нього хороший.
Я нічого на таке не сказала, бо хіба я маю право когось повчати? Я з таким чоловіком жити не хочу, а вона як може – то будь ласка, тільки б по швидше забрала його назад в родину.
І Ігор зник з мого життя, а як тільки я стала такою, як була – на тобі, прийшов. О, ні! Нізащо в світі я не повторю свою помилку!
А Іванці я щось гарне куплю, як подарунок за її терпіння, вона заслужила, хіба ні?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
