fbpx

У двері довго дзвонив мій колишній і теперішній чоловік моєї найкращої подруги. А я тихенько сиділа і робила вигляд, що нікого нема вдома. Ні, ще раз на таку авантюру я не піду і треба буде телефон змінити.

Кажу як є – думала я, що подруга моя Бога за бороду вхопила, бо чоловік у неї, мов з картинки, двоє діток вихованих, вона вдома сидить і ніде не працює, тільки біля своєї родини крутиться.

А мені в мої тридцять п’ять нічого взагалі не світить. А я ж про себе й піклуюся, на плавання ходжу, фітнес-зали відвідую, гарно одягаюся і за зовнішністю слідкую, але такі чоловіки попадаються, що хоч стій, хоч падай.

А цей – ну просто картинка.

І чому він не мій? Так я думала, коли навідувалася до подруги, а та й уваги не звертала, що я очей з її чоловіка не спускаю: приготує вечерю перед нами, там побігла до дітей уроки помогла вивчити, далі щось ще доклала, забрала з перед нас, чай поставила, тортик нарізала і сама на кухні посуд миє.

Отак вона крутиться, а нам ще краще, бо ми очей один з одного не зводимо!

Ігор шепоче, яка я гарна, що він би був радий так зі мною ввесь час проводити.

– А як же Іванка?, – питаю я його.

– А що Іванка? Вона просто… хороша.

І я теж такої думки, вона просто хороша і все, невже це має мене і його спиняти? Ми створені один для одного – обоє гарні, статні, нам цікаво разом.

Чому ми маємо пожертвувати цим прекрасним почуттям, бо хтось там просто хороший?

І отак почав Ігор у мене жити, а з Іванкою я більше не спілкувалася.

І зажила я наче у раю, але Ігор взагалі нічого не робив по дому – ні їсти зварити, ні пралку включити. Та й грошей він мало приносив і навіть не ставало на продукти.

– А що ти хочеш, я ж половину віддаю дітям, – каже він мені, – Ти ж знала, що у мене є діти!

Та знала, але я після роботи хочу відпочити, а не стояти біля плити, бо йому треба і котлетки, і картопельку і салатик свіжий. А грошей де взяти?

Сорочку йому прасуй замість того аби собі сукню випрасувати та макіяж навести. Та й на такому харчуванні де й талія моя ділася! Через пів року я не впізнала себе в дзеркалі!

– Та я тебе й таку люблю, – каже мені Ігор!

Сіла я рахувати, що я отримала і бачу, що пшик, бо ні обручки, ні грошей, ні радості в моєму житті не видно і все йде лиш до гіршого!

Я тоді наважилася піти до Іванки.

– Що? Назад його забрати?, – питає вона так спокійно, що я аж не знала, де маю дітися.

– Так, – ледве вимовила я.

– Добре, скажи йому хай вертається.

Вона подивилася на мене і по моєму вигляду зрозуміла, що я просто ошелешена такою поведінкою і станом речей загалом.

– Я не красуня, Ангеліно, але не дурна. Ти думаєш, що я в житті найбільше хотіла? Правильно, щоб діти мої були красивими, щоб мали кращу долю. От і вибрала Ігоря, оточила турботою і закривала на все очі. Я йому за дітей дуже вдячна, тому й прийму його, бо бачу, що він геть непутящий, але батько з нього хороший.

Я нічого на таке не сказала, бо хіба я маю право когось повчати? Я з таким чоловіком жити не хочу, а вона як може – то будь ласка, тільки б по швидше забрала його назад в родину.

І Ігор зник з мого життя, а як тільки я стала такою, як була – на тобі, прийшов. О, ні! Нізащо в світі я не повторю свою помилку!

А Іванці я щось гарне куплю, як подарунок за її терпіння, вона заслужила, хіба ні?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page