У двоповерховому будинку моєї доньки, для мене місця не знайшлось. На третій тиждень моєї гостини, Ліда мене спитала, скільки то я ще у них затримаюсь, адже кімната у якій я зараз, потрібна для її дітей.
Моя донька заміж вийшла вісім років тому у Польщі. Поїхала на заробітки після школи, то так заміж за пана у якого працювала, і пішла.
Приїздила додому дуже рідко, адже вони із чоловіком усі в роботі були. Що не зателефоную, то у них щось збирають, то вони щось пересаджують, то перебирають. Ото лиш як онуки з’явились, то вже Ліда й приїхала на тиждень.
Змінилась моя донька дуже, я бачила добре. Знаєте, така вся спокійна забезпечена. Одяг на них дорогий, телефон у руках не дешевий.
От тільки знаєте… донька не привезла мені ні копієчки. Тобто, якісь гостинці так, а от так, щоб мамі допомогти, так ні. І знає ж, що я без роботи восьмий рік сиджу.
Донька тому на заробітки і подалась, що село у нас невелике, а роботи ніякої. Pвісно, наші жінки їздять у містечко що поруч на роботу, але то не варіант.
Спробувала я колись: встав о шостій, годину в автобусі, до сьомої на роботі, потім ще годину на дорогу додому. Приїжджаєш мов лимон. Nа ну його з такими роботами.
Саме тому, коли доня школу скінчила, я її із подругою своєю на заробітки у Польщу і відправила. Ну а навчати ж я її не могла, не багачка, та й сама я, чоловік пішов до іншої. За що мала вчити?
Два роки донька справно передавала гроші додому, а як вийшла заміж, то про те, що мама на межі злиднів – забула.
Я ж просила, а вона все говорить про те, що тепер інша ситуація, що всі гроші у сім’ї належать тепер чоловіку і вона не може спокійно узяти 200 доларів і мені вислати. От такі діти нині.
Побула донька в мене, погостювала і поїхала до себе, а я сама лишилась. Така вже скрута прийшла, що й з дому мені не вийти, адже усім кругом винна.
Тоді я узяла і поїхала до доньки у Польщу на гостину. Адресу знала. Добре, що у мене прикрас золотих багато, то заклала сережки і подалась.
Так у доньки добре, так хороше. Дім просторий двоповерховий. Дивлюсь, Ліда моя ні за продукти, ні за що не переймається. Видно, що вони не просто забезпечені, а справді багаті.
Чесно, я собі думала, що от так коло дитини своєї і зістарюсь. Ну а чого ні? Хата хоч конем гуляй. Мене і не видно і не чутно у тій кімнаті, от хіба коли до холодильника вийду. Вони собі працюють, я їх не чіпаю, сиджу серіали свої дивлюсь.
Але ж, як виявилось, доньку я виховала не надто добре. Одного дня вона запитала коли я вже поїду, бо кімната потрібна для дітей, адже то дитяча ігрова.
Я б і поїхала, але грошей не мала. Так їй і сказала. Думала, що вона посоромиться маму за двері у злидні виставити, але ні – принесла вона мені гроші.
Може б я і купила тоді квиток, я мала намір, але проходячи повз ювелірку побачила гарнющі сережки срібні. Так, срібло не золото, але мені на них тільки і вистачило.
І знаєте що? Моя рідна дитина вже наступного дня везла мене на вокзал. Вона придбала мені квиток у касі і посадила в поїзд. Все так мило і люб’язно, і навіть не зважала на мої сльози.
А я їду і ніяк втямити не можу, як вона так могла зі мною вчинити? скажіть, відколи літні батьки стали обузою своїм дітям? Чим би я їй у тій хаті здоровій заважала? Невже пошкодувала шматка хліба для матері рідної?
25,11,2023
Головна картинка ілюстративна.
