Ближче до літа в холодильнику сам собою з’явився напис: “Підготовка до купального сезону”. Деякі літери в написі, здається, були складені з еклерів, але це не точно.
У холодильник заселилися нові мешканці, майже всі зелені та хрусткі. Огірки й яблука сиділи на полицях у позі лотоса, хором гуділи: “Омммммм” і плели фенічки з бісеру та мушель каурі. У центрі возсідав ядучий селерач і зосереджено грав на глюкофоні всякі космічні мелодії.
Тричі на день відчинялися дверцята, з’являлася голова жінки з банкою тунця в зубах. Жінка, не дивлячись, гребла зелень на смузі й ішла геть. Сантиметри потроху танули, усі були задоволені.
Через кілька тижнів у повітрі з’явилося напруження. Спочатку жінка засунула в холодильник пульт від телевізора, до того ж трохи надкушений. Довго його шукала, блукала десь по кімнатах і навіть трохи завивала.
Продукти намагалися голосити їй із холодильника, що пульт тут, але до жінки хіба достукаєшся.
Потім жінка спробувала зірвати напис про пляжний сезон, але той міцно вріс у стінки холодильника. Жінка тицяла в нього шваброю, але напис лише шипів, хихикав і кидався то еклерами, то просто чимось незрозумілим..
– Не встоїть, – шепотіли огірки.
– Не повинна, – відповідали їм яблука.
Зелені продукти робили ставки й медитували на знак підтримки.
– Посилаємо тобі промінчики стрункост! Ми в тебе віримо! Тримайся, ти вже відмінусувала триста грамів! Підстрижи нігті на ногах, це ще мінус сто грамів.
До мікрофону рвався кефір:
– Випий мене залпом, я не мав тут бути вже два тижні як. Влаштуємо незабутній вечір «Очищення карми кефіром»”
Але як не підтримувала команда “Зелених і хрустких” жінку, як не грав на глюкофоні селерач, усе рухнуло в один момент.
Увечері тихенько прочинилися дверцята холодильника, і продукти ахнули. Жінка була з ніг до голови вимазана чимось, очі її палали диним-предивним полумʼям щастя. Вона сором’язливо засунула в холодильник величезну напівпорожню банку шоколадної пасти й сказала:
– Це не я. Не доведете.
І пішла.
Величезна банка сіла прямо на селеру й почала з цікавістю всіх розглядати.
– А чо ви такі смутні? — співчутливо поцікавилася банка.
Тут раптом з’явився дивакуватий банановий кекс — почав обурено стукати об банку і волати, що з цукром треба бути обережним.
Огірки намагалися відтягнути кексика, але той підскакував ще дужче. Довелося таки тримати.
– Та в неї просто період такий, за тиждень вона знову тебе полюбить, брате наш, – намагалися заспокоїти шаленого кексика огірки.
– Як вона могла?? Як вона могла — невгавав корисний кексик.
– Тихо, тихо, – гладив його по голові надкушений пульт. – Її скоро попустить, це тимчасове.
– Ну ви тут дивні, – зітхала банка з шоколадною пастою.
З-під її величезного денця приглушено грав глюкофон. Щось дуже літнє й бадьоре.
