Юля мало не розлюбила Сергія, коли побачила його в цій шапці. Шапка звичайнісінька — така чорно-сіра, пухнаста вушанка, в її дитинстві всі в таких ходили. Але це було колись! Зараз такий вибір шапок, на будь-який колір і смак, а про якість взагалі нема що казати – сучасні матеріали дають тепла не менше. І де ж він її відкопав? Найголовніше, що вони поїхали знайомитись з її батьками, вона їм описувала його як сучасного та стильного хлопця, а він – у шапці! Але сказати йому про це якось посоромилася.
Батьки жили в селі, куди їздили лише старі автобуси, які на кожній купині мало не розсипалися на болтики. Їм із Сергієм пощастило, і дісталися квитки з місцями, але її шляхетний лицар одразу ж поступився місцем якійсь тітці, і Юлі довелося їхати поряд з нею, а Сергій стояв поряд, і його шапка на маківці виглядала дуже безглуздо.
Не доїжджаючи близько 7 км до села, підстрибнувши на черговій вибоїні, автобус таки зламався. Поки водій ходив навколо і розводив руками, частина пасажирів вирішили дочекатися, коли проїжджатиме, якась машина, сподіваючись, що їх хтось підвезе, а інша частина пішла пішки. Серед них і були Сергій та Юля – що їм молодим сім кілометрів? Щоправда, мороз міцнів, і тонкі черевики швидко задубіли. Коли вони дійшли до села, Сергій сказав дуже дивну фразу:
— І так всю зиму.
Юля так втомилася, що не хотіла нічого уточнювати.
Знайомство пройшло успішно, хоча мама, як і очікувала Юля, відвела її набік і тихо запитала:
— Що то на ньому за шапка? Не може купити нову, чи що? Ти ж казала, що він багатий.
Відтоді у Юлі почалася війна з шапкою. Вона подарувала Сергієві цілих три різні шапки, одна модніша за іншу. Він продовжував ходити в старій. Тоді Юля почала всіляко натякати, що ця шапка йому не личить. Сергій усміхався і відповідав, що нехай гарною у їхній парі буде Юля. Тоді вона влаштувала бунт — образилася, що він не носить її подарунки, сказала, що їй соромно ходити поруч із ним і взагалі.
І тут Сергій здався. Дбайливо поклав шапку в коробку, приклав засобом від молі і прибрав в антресолі. В його очах був якийсь сум і туга. Він що любить свою шапку більше, ніж Юлю? Та ніби ні, раз вона в результаті все ж перемогла.
Відтоді він ходив у шапках, які подарувала йому Юля. І ось вони поїхали до його мами. Юля її трохи побоювалася — це була важка жінка з орлиним носом і голосом генерала, Юля тремтіла від її запитань і не завжди пристойних жартів. Втім, Сергій теж побоювався свою матір, тож вони їздили до неї нечасто. І виявилося, що це був їх перший візит без хутряної шапки.
— Як, він її зняв? – голосно запитала його мати, звертаючись до Юлі. – Ну, все, благословляю вас на шлюб. Якщо ти й справді змусила його це зробити, то я не знаю…
Юлині щоки вкрилися рум’янцем — Сергій поки що не робив їй пропозицію, і це зауваження його матері було хоч і приємним, але трохи передчасним.
Сергій же кинув гордий погляд на Юлю – якщо вже мама благословляє.
За вечерею майбутня свекруха раптом промовила:
— Він носить цю шапку вже понад десять років. Я втомилася вмовляти сина зняти те неподобство. Та він уже давно вимолив прощення у всіх богів, скільки можна себе мучити!
Юля з подивом подивилася на Сергія, потім на його матір.
– Як? Він що тобі не розповів? — Здогадалася жінка.
Сергій сидів, опустивши голову вниз і не наважуючись підвести очі від підлоги, неначе приклеївся до неї. Юля злякалася – що трапилося?
— Це було в дев’яностих. У нього тоді, якраз була у розпалі підліткова криза. Я сиділа в декреті з Оксанкою, а Валера один нас усіх утримував. І ось цей піжон захотів собі хутряну шапку. Мовляв, вже і зараз, особливо враховуючи, що ми щойно оновили весь його гардероб, він же ріс як на дріжджах! І ось Валера, царство йому небесне, пішов і купив цю шапку. А сам цілу зиму ходив в осінніх черевиках.
У кімнаті запанувала тиша. Юля посунулася ближче до Сергія і взяла його за руку. А він так і сидів, не підводячи обличчя. Мати ж безжально сказала:
— Він тоді застудився. І після цього його здоров’я суттєво погіршилося. І Сергій тепер звинувачує в цьому себе, хоча Валери не стало зовсім не через нього.
Наступного дня, коли Юля приїхала до Сергія, вона зібрала всі подаровані нею шапки і викинула їх на смітник. А потім поставила стілець, зняла коробку з антресолей і дбайливо дістала звідти хутряну шапку, поставивши її на комод в коридорі. Вона жодного слова не сказала Сергієві, та й він теж мовчав. А історію про цю шапку вони ще розповідатимуть своїм дітям.
Olena Dіdіk. Фото ілюстративне.
