У лютому минулого року ми з сестрою мали важку розмову. Мама в нас уже в віці, майже не рухається, до того, ми по черзі її доглядали, а тут сестра прийшла з новиною. Надумала вона із дітьми їхати за кордон і слізно просила мене її зрозуміти. Мовляв я одинока, а вона не себе – їх рятувати їде, отже мені маму глядіти самій випадало. Уже майже рік минув з яких вісім місяців вона в Канаді. Телефонує мені нещодавно і дуже просить виручити, каже що там важко фінансово і їй моя поміч потрібна от прямо зараз.
Мама моя злягла задовго до лютого минулого року. Ми з сестрою по черзі її доглядали, добре, що ми всі в одному селі живемо. Я до мами на певний час перебралась зі своєї хати. Так сестра за мамою дивилась поки я на роботі, а я вночі і ввечері. От так і жили два роки.
А в лютому минулого року прийшла сестра до мене з важкою розмовою. Плакала, просила її зрозуміти. Мовляв, вирішила вона за кордон їхати, але не заради себе – дітей рятувати. Дуже просила її пробачити, але так випадало, що я сама з мамою лишаюсь.
Ну наплакались ми тоді, але я її на дорогу благословила і вона вже того ж дня увечері з дітьми була на Польському кордоні.
Спочатку вона в Польщі була, але там сказала, що їй ні роботи, ні житла нормального не було – поїхала в Німеччину. В Німеччині їй добре було, казала, що на курси там пішла, документи почала оформлювати, але вже за кілька днів радісно мені телефонує і каже, що вже в Канаді. От тільки з’явилась можливість їхати, так вона в числі перших і полетіла за океан.
Перший час вона була щаслива. Там і роботу знайшла і на мову вдосконалювала і дітям у школі сподобалось. Щебетала про те, що таких відкритих, усміхнених і добрих людей ще ніде не бачила. Але вже за кілька місяців платівку вона змінила. Каже, що з роботи її звільнили і що там у них взагалі з роботою дуже туго і важко, а за квартиру платити потрібно.
Нічого я не розумію уже пів року до купи скласти слова сестри не можу. Каже мені, що важко, що наших там багато без роботи, що помочі ніякої і багато хто повертається додому. Однак, вона їхати додому не збирається і понині. Плачеться, жаліється, але коли я кажу: “Вертайся у нас тут все добре”, вона аж сміється. Каже, що такого не буде.
А оце тиждень тому з проханням до мене звернулась. Знає вона, що у мами на “чорний день” є відкладена купка така вагома. Так от, простить вона, аби я їй передала, бо вона там із дітьми сидить і вже скоро не буде за що їсти купувати.
От і розгубилась я, люди добрі. Ніби як сестрі допомогти у скруті – святе діло. А з другого боку вона ж додому не вертається, а в мене мама на руках лежача і то все, що ми з нею маємо. Якщо не дай Боже що, то я ні з чим залишусь просто.
Чи й справді там усе у неї так не добре, чи то казка? Я нічого не розумію. Там і справді роботи не знайти і на раз-два звільняють без попередження? Ніхто нашим не допомагає? Багато хто без роботи сидить і вже звідти виїхали?
Дуже прошу, поясніть мені, бо я вже ніц не розумію.
Дарина П.
18,02,2023
Головна картинка ілюстративна.
