Все, кінець відчайдушного життя, сьогодні Марічка виходить заміж.
— Навіть не віриться, я стану дружиною, матусю, – Марічка кружляла по кімнаті в очікуванні стиліста.
Мама невдоволено бурчала:
— Три місяці зустрічаєшся і вже заміж?
— Ну і що такого, ми з Мишком кохаємо одне одного, — сміялася дівчина.
Мама, Світлана Петрівна, звісно ж хотіла щастя для доньки, але таких необдуманих і поспішних оформлень стосунків не розуміла.
Батько, Федір Іванович, вирушив на вокзал, щоб зустріти численну рідню. Вони з дружиною були з різних сіл і родичів, які хотіли подивитися Київ і побувати на весіллі, було дуже багато, тим більше батьки Марії оплатили їм дорогу.
Молодята познайомилася на роботі. Один раз Міша допоміг дівчині, та так і приклеївся до неї. Марічка нічого не знала про сім’ю нареченого, та й він особливо не розповідав. Мама його жила під Києвом і на весілля, як сказав Міша, їхати відмовилася. Ніхто з друзів і родичів нареченого на весіллі бути не мав. Це вкрай дивно, але Марічка байдуже сприйняла цю новину.
Подруга нареченої і свідок на весіллі Євгенія взагалі не розуміла подругу. Вона із завзятістю детектива розшукувала рідню Михайла, щоб довести Марічці, що не так все просто.
— Відчепись, — говорила Марійка, — з своєю грою в детектива, я кохаю його і крапка.
— Ти зрозумій, — не заспокоювалась Женька, — ще до весілля потрібно було знайомитися з родичами, потім розсьорбувати будеш.
Весілля було дуже веселим, Марія світилася від щастя і Міша теж. Він ніжно обіймав дружину і шепотів їй на вухо щось приємне, Марічка заливисто сміялася.
— Тут весілля Михайла? — Запитала літня жінка у гостей, які зграйками кучкувалися біля входу в кафе. Вона прийшла з маленькою дівчинкою років п’яти.
Жінка побачила Мішу і наполегливо пробиралася до нього.
— Привіт, синочку, що тут відбувається?
Міша знизав плечима і опустив голову, а Марічка пристально дивилася на жінку.
— Мамо, як ти мене знайшла? — Тихо спитав Михайло.
— Добрі люди підказали.
— Присідайте, будь ласка, — підставила стілець гості Маша.
— Та ніколи мені розсиджуватися, я просто прийшла присоромити Мішу.
— А що він робить не так? — сказала Марічка — одружується зі мною?
— Доню, у нього чотири місяці тому дружини не стало. Залишилася донька Зіночка, ще ліжко не охололо, а він… — жінка заплакала.
— Це правда? — запитала Марія, прискіпливо дивлячись на Мішу.
— Так, — відповів він, — я покохав тебе, думав потім все розповім.
У Марійки були лічені хвилини, щоб усвідомити почути і прийняти рішення, що робити далі. Чи може вона довіряти Міші, після сказаного його матір’ю? Поки Марічка вагалася, своє слово сказала мама:
— Пробачте свахо, що так вийшло. Ми нічого не знали, але ваш син вже раз втратив дружину, не давайте йому знову відчути подібне, — сказала Світлана Петрівна, — Марійка вашому синові буде хорошою дружиною, адже вона змалку все по господарству робить і дітей дуже любить.
— Який у нас тепер скарб, Зіночка, — сказав батько Маші і взяв дівчинку на руки.
— Я — дідусь Федір, ласкаво просимо в нашу сім’ю, — поцілував він дівчинку.
Мама Михайла щиро усміхнулася.
— Спасибі за теплий прийом, я бучу влаштувати йшла, а ви такими неймовірними людьми виявилися.
— Ну раз так вийшло, тепер ми одна сім’я. Шлюб взяли, розписалися, що тепер гадати, — сказав Федір Іванович, — адже безвихідних ситуацій не буває.
Гості та тамада знову продовжили веселощі, а Марічка сиділа і думала, хто міг сказати мамі Михайла про торжество.
— Женю, це ти? — запитала Марійка.
— Я, — відповіла подруга.
— Навіщо? — Машка підняла очі на Женьку.
— А щоб ти розуміла, що не все так просто в цьому житті. Живеш в рожевих окулярах з мамою і татом, — подруга зітхнула.
— Зіночко, ходи до мене, — сказала Маша, — ти хочеш бути принцесою?
— Так, — відповіла дівчинка.
— Тепер ми будемо жити в маленькому королівстві. Тато – король, я – королева, а ти – наша маленька принцеса.
Марія обняла Зіночку і посміхнулася Міші.
— Дякую, коханий, за донечку, — дівчина соромливо усміхнулася. — А вам дякую за сина — звернулася Марійка до матері Михайла, — ви навіть не сумнівайтеся, в нашому казковому королівстві все буде добре.
— Яка у тебе мудра, не по роках, дружина, — сказала мама Михайла і обняла молодих. Хай Бог благословляє вашу родину!
Через три роки у Зіночки народився маленький братик.
Фото ілюстративне.
