– Олено, ти сама кажеш, що в місті спекотно. А Марія ж чекає дитину.

– У Марії є чоловік, якщо їм потрібен заміський будинок, нехай він орендує для них щось. Чому ви привезли їх сюди і навіть не запитали в нас? І Андрій тут. Він що, знову без роботи?

В цей момент до будинку увійшла Марія. Вона почула останню фразу і різко відреагувала на мене:

– А тобі яке діло, чи працює мій чоловік? Краще за своїм слідкуй.

– Ти без запрошення приїхала до нас на дачу, живеш тут, напевно, за рахунок батьків, притягла свого чоловіка-ледаря і ще на мене голос підвищуєш? – обурилася я.

Тут уже втрутився Сергій, який щойно зайшов до будинку:

– Дійсно, – звернувся він до тещі, – чому ви без дозволу привезли сюди родину старшої доньки? Коли ми домовлялися, йшлося тільки про вас і Петра Івановича. Ми розраховували, що ви удвох будете. Я щойно пройшовся по ділянці: гойдалки зламані, газон засмічений, а десь і висох, хоча ми домовлялися, що ви вмикатимете систему зрошення. По всій території розкидані банки з-під напоїв, а біля пісочниці – уламки розбитої пляшки. Я не думаю, що це зробили ви.

– Сергію, але зрозумійте ситуацію. – почала говорити мати.

– Я не збираюся розуміти ситуацію вашого зятя-ледаря, – відповів Сергій. – Маріє, збирайте речі і, будь ласка, залиште цей будинок протягом години.

Потім він знову звернувся до тещі:

– Ви з Петром Івановичем можете залишитися ще на два тижні, як ми раніше й домовлялися.

– Ні, ми тоді теж поїдемо, – образилася вона.

– Мамо, може, ви з татом залишитеся? Сергій завтра поїде, я буду тут одна. Я, взагалі-то, розраховувала на твою допомогу, – звернулася я до матері.

– Даремно розраховувала, – сказала мати, – і надалі теж не розраховуй.

Батьки і Марія з родиною зібрали речі та пішли на зупинку автобуса.

Я сиділа на ганку, засмучена всім, що сталося. Сергій мене заспокоював:

– Не хвилюйся, твоя мати, як я розумію, все життя так ставиться до Марії, а батько просто не вникає у ваші стосунки. Ти з цим нічого не вдієш. Я вже таке бачив – моя двоюрідна тітка теж до останнього обожнювала молодшого сина, а старший – Роман – у неї завжди був на побігеньках. Зараз він переїхав до Києва, матері не залишив ні адреси, ні телефону. Одружився, працює, діти є, і все в нього добре. А молодший, улюблений, у батьків на шиї сидить. Я Романа запитав, що він робитиме, якщо матері знадобиться допомога. Він сказав, що їй допоможе, а брата навіть бачити не хоче. У вас, звісно, не така складна історія, але ти візьми паузу в стосунках – не дзвони, не приїжджай. Нехай самі розбираються зі своїми проблемами, а далі побачимо.

Я народилася в звичайній сім’ї в невеликому місті. Батько, Петро Іванович, працював токарем на заводі, а мати, Ганна Миколаївна, була бухгалтеркою в місцевій фірмі.

У нас була двокімнатна квартира, нічого особливого, але затишна. Марія старша за мене на два роки, і з дитинства вона була улюбленицею. Не те щоб мене не любили, але завжди, коли справа доходила до вибору, перевагу віддавали їй.

Наприклад, коли ми були маленькими, на свята Марії купували кращі іграшки, а мені – те, що залишалося. Мати казала: «Марія старша, їй потрібно більше уваги». Батько рідко втручався, він більше займався роботою і хобі – любив майструвати щось у гаражі.

Коли Марії виповнилося вісімнадцять, вона закінчила школу і вирішила вступати до університету на економічний факультет. Балів на бюджет не вистачило, тож батьки вирішили платити за неї.

Вони економили на всьому, щоб зібрати гроші. Я тоді ще вчилася в школі, але пам’ятаю, як мати скаржилася подругам: «Марія така талановита, не можемо ж ми її позбавити освіти».

Я не заперечувала, бо любила сестру. Ми часто гралися разом, вона розповідала мені історії перед сном, і я думала, що так і має бути. Через два роки настала моя черга вступати. Я теж мріяла про економіку, але балів на бюджет не вистачило.

Я пішла до батьків і сказала:

– Мамо, тату, допоможіть мені з платним навчанням, як Марії.

Мати зітхнула і відповіла:

– Олено, ситуація змінилася. Гроші зараз туго, ми ледь тягнемо за Марію. Може, вступиш на заочне і підеш працювати?

Батько додав:

– Так, донько, життя таке. Треба вчитися самостійності.

Я була розчарована, але не стала сперечатися. Вступила на заочне відділення і влаштувалася касиром у супермаркеті. Працювала по змінах, вчилася вечорами.

Марія тим часом закінчила університет, але роботу знайти не змогла. Вона казала: «Ринок такий, нікуди не беруть без досвіду». Батьки її підтримували: «Не хвилюйся, знайдеш». А я з першої зарплати почала віддавати частину грошей на комунальні послуги та продукти. Казала батькам:

– Я ж живу з вами, маю допомагати.

Марія такого не робила. Спочатку була студенткою, потім – шукала роботу. Але я не скаржилася, думала, що все справедливо.

Потім сталася історія з спадщиною. Наш дідусь пішов у засвіти, і мати успадкувала його квартиру – двокімнатну в центрі міста. Вона відразу сказала нам з Марією:

– Ми продамо її і розділимо гроші порівну між вами двома. Щоб кожна мала старт у житті.

Я дуже зраділа. Працювала вже чотири роки, відкладала з кожної зарплати. Мала мрію – купити власну квартиру. Зібрала вже 100 000 гривень, але на перший внесок за двокімнатну ще не вистачало.

З грошима від спадщини я могла б узяти кредит і переїхати. Марія теж зраділа, але вона тоді вже зустрічалася з Андрієм.

Андрій був хлопцем з нашого району. Він працював то тут, то там – то кур’єром, то на будівництві, але ніде не затримувався надовго. Марія казала: «Він такий креативний, шукає себе». Батьки спочатку були проти, але потім змирилися.

Одного вечора після вечері батьки зайшли до моєї кімнати. Батько сказав:

– Олено, нам потрібно з тобою поговорити.

Вони сіли на ліжко, мати почала:

– Ти пам’ятаєш, ми обіцяли продати дідусеву квартиру і розділити гроші між Марією та тобою. Але тепер плани змінилися. Ми не продаватимемо – в ній житиме Марія. Вона виходить заміж.

Я здивувалася:

– А як це змінює справу? Розділимо гроші, і нехай Марія з чоловіком купують собі житло, а чого не вистачить – візьмуть позику.

Мати пояснила:

– Справа в тому, що Андрію позику не дають, а Марія не працює. До того ж, вона чекає дитину.

– Мамо, але це їхні проблеми, чому я маю за них платити?

– Ти ні за кого не платиш, просто зрозумій сестру.

– А я все життя тільки те й роблю, що розумію її. Коли Марії не вистачило балів на бюджет, ви платили за неї. А коли я опинилася в такій ситуації, сказали, що грошей немає. Я пішла на заочне і працюю. Марія закінчила університет і досі не знайшла роботу, зате знайшла Андрія і завагітніла. Я працюю вже шостий рік і з першої зарплати віддаю вам на комуналку і продукти. Марія такого ніколи не робила – спочатку «вона студентка», потім «шукає роботу».

Батько втрутився:

– Подивися на це з іншого боку. Андрій живе з батьками в однокімнатній. У нас двокімнатна. Де їм жити?

– Тату, а чому про те, де вони житимуть, маю думати я? Мені здається, про це мали подумати Андрій і Марія, перш ніж планувати дитину.

Мати вигукнула:

– Ти не розумієш, якщо вони зараз не одружаться, Марія залишиться з дитиною на наших руках!

– Ти хочеш сказати, що Андрій одружується з Марією тільки якщо ви дасте за нею в посаг двокімнатну квартиру? – усміхнулася я. – Я знаю Андрія. Не пам’ятаю, щоб він працював десь довше двох місяців. Боюся, ви візьмете на себе не тільки Марію з дитиною, а й Андрія. Готуйтеся, що він проситиме у вас на дрібниці.

Батьки не передумали. Марія вийшла заміж, вони з Андрієм оселилися в дідусевій квартирі. Незабаром у них народилася дочка Софія. Я привітала сестру, подарувала подарунки, але в душі було прикро. Мої плани на квартиру відклалися.

Через півроку я теж вийшла заміж. Працювала адміністратором у готелі, а мій чоловік Сергій мав власну агенцію з продажу автомобілів. Він керував нею сам тільки два роки, до того допомагав батькові.

Ми відразу взяли кредит на трикімнатну квартиру в новобудові, а поки жили в його двокімнатній.

Через рік у нас народився син Артем. Ми вирішили купити заміський будинок. Шукали довго. Я хотіла, щоб це було село, не кооператив, з невеликою ділянкою. Сергій наполягав на хорошій дорозі і річці поблизу – він любив риболовлю.

– Олено, уяви: ранковий туман над водою, ти з Артемом годуєш качок, а я ловлю рибу на вечерю, – казав він, переглядаючи оголошення.

– Добре, але ділянка не повинна бути величезною. Я не хочу ціле літо копирсатися в землі, – відповідала я.

Ми об’їздили багато місць. Нарешті знайшли: невеликий будинок – дві кімнати і кухня. Ділянка заросла, видно, що давно ніхто не доглядав. Ще рік пішов на ремонт: пофарбували стіни, посадили фруктові дерева. Я не планувала великий город, тільки дві грядки для трав.

Ми облаштували зону для відпочинку з альтанкою і місцем для барбекю, газон і майданчик для дитини – з гойдалками, пісочницею і гіркою для Артема.

Літо того року було спекотним. Я хотіла швидше вибратися з Артемом за місто, але відпустка в Сергія була тільки через два тижні. Коли температура підскочила за тридцять, він сказав:

– Давай я відвезу вас на дачу. Сам повернуся до міста.

– Не хвилюйся, я впораюся, а якщо що – мама допоможе, – відповіла я.

Справа в тому, що ще в травні мама попросила дозволу пожити на дачі. Батько вийшов на пенсію, обидва взимку хворіли, хотіли провести літо на свіжому повітрі. Сергій не заперечував, але ми домовилися: коли він приїде у відпустку, гості поїдуть.

Ми закупили продукти, щоб я не ходила відразу до сільського магазину, і поїхали.

Першим, кого ми побачили, увійшовши в хвіртку, був Андрій. Він дрімав на розкладачці в тіні старої груші. Поруч на траві лежало кілька банок з-під напоїв.

Марія сиділа біля пісочниці, де гралася маленька Софія. Коли сестра встала, здивована нашим приїздом, я помітила, що вона знову чекає дитину.
Батьки були в будинку: мати готувала на кухні, батько дивився телевізор.

– Ви ж казали, що приїдете через два тижні, – здивувалася мати.

– У місті дуже спекотно, – пояснила я. – Ми з Артемом поживемо тут, а Сергій приїде, як зможе. Ти мені краще скажи, мамо, що тут роблять Марія з Андрієм? Ми так не домовлялися.

І ось тут почався той діалог, з якого я розпочала свою розповідь. Після того, як усі поїхали, ми з Сергієм витратили суботу на прибирання. Зібрали сміття, полагодили гойдалки, полили газон.

– Дивись, як тут гарно стало, – сказав Сергій, оглядаючи ділянку. – Завтра підемо на річку. Артемові сподобається плескатися у воді.

– Так, і ти нарешті порибалиш, – усміхнулася я.

Наступного дня ми пішли на річку. Сергій узяв вудки, але рибалити не вдалося – Артем вимагав уваги. Ми будували замки з піску, годували птахів.

Сергій сміявся:

– Ну, риба почекає. Головне – щоб ви були щасливі.

Я послухала пораду чоловіка і не дзвонила батькам. Мати сама подзвонила в жовтні:

– Олено, не віддаси Марії ліжечко і візочок?

– Ні, – відмовила я. – Артем спить у ліжечку, а візочок у нас універсальний, ми ним ще користуємося.

Вона поклала слухавку, навіть не запитавши, як у нас справи.

Після того я дзвонила батькам кілька разів – вітала з днями народження і святами. Розмови були короткими і прохолодними.

– З днем народження, тату. Як справи?

– Нормально, дякую. Бувай.

Через рік від знайомої, яка жила в одному будинку з батьками, я дізналася, що Андрій пішов від Марії, а батько знову влаштувався на роботу, щоб утримувати родину старшої доньки. Знайома розповідала детально:

– Твій батько тепер працює охоронцем на складі. Каже, пенсії не вистачає. Марія з двома дітьми сама, Андрій зник, навіть аліментів не платить. Мати допомагає з дітьми, але скаржиться на втому. Запитувала про тебе – чи не хочеш ти допомогти.

Я не стала дзвонити відразу. Сергій порадив:

– Почекай, нехай самі подзвонять. Ти вже стільки разів простягала руку.

Минуло ще кілька місяців. Артем підростав, ми з Сергієм планували поїздку на море. Одного вечора подзвонила Марія:

– Олено, привіт. Як ти?

– Нормально. А ти?

– Погано. Андрій пішов, я з дітьми одна. Батьки допомагають, але важко. Може, позичиш 10 000 гривень? На продукти і одяг для Софії.

Я зітхнула:

– Маріє, я не можу. У нас свої витрати – кредит, дача, Артем.

– Але ж ти завжди допомагала!

– Ні, це ти завжди отримувала допомогу. Я працюю, відкладаю, планую. Вибач.

Вона образилася і кинула слухавку.

Потім подзвонила мати:

– Олено, як ти могла відмовити сестрі? Вона в скруті.

– Мамо, а чому я маю вирішувати її проблеми? Вона доросла, нехай шукає роботу.

– Ти егоїстка. Ми завжди ставилися до вас однаково.

– Ні, не однаково. Ти завжди вибирала Марію. Згадайте квартиру, освіту.

Мати мовчала хвилину, потім сказала:

– Можливо, ми помилялися. Але тепер допоможи.

– Ні, мамо. Нехай Марія вчиться самостійності, як я.
Після цього розмови стали рідшими. Я зосередилася на своїй родині. Ми з Сергієм купили машину, облаштували дачу краще – додали басейн для Артема. Він ріс активним, любив гратися на природі.

Згодом, ми таки переїхали жити на дачу, адже в місті було не спокійно. Я отримала права, вожу сина до школи в сусіднє село. Навіть сусідню ділянку придбали, адже тепер ми живемо в селі і я маю час копирсатись в городі. Цьогоріч зібрали свій урожай огірків, помідор і навіть 5 мішків картоплі.

Але мама і сестра знову просять про допомогу. На сусідній ділянці, яку ми придбали, стоїть дім. Так, без ремонту, але хороший, жити можна. Так от мама дуже просить, аби я їх туди впустила, бо вони вже й забули, коли спали спокійно.

Я ніби й хочу, мені шкода їх і дітей, але Сергій спиняє:

— Не будь наївною. Вони не тільки в дім оселяться, а й у життя наше увійдуть. Чи ти думаєш, що Марія матиме роботу ту, чи шукатиме? Хочеш аби ми їх годували, забезпечували. Вони ж не змінились.

Нині я розгублена. Я можу допомогти рідним, але розумію, що чоловік правий. Скажіть, як би ви вчинили на моєму місці? Зараз час усе забути і пробачити, чи все ж хай буде, як є.

Гоовна картинка ілюстративна.