Коли я почала жити одна, тоді і почалося моє щасливе життя, шкода, що це сталося тільки після 45-ти.
У мене був хороший чоловік, але я занадто йому потакала, все найкраще йому, найкраща їжа і найбільші шматки, йому напрасовані сорочки, йому право вибору в перегляді серіалу чи виборі фільму, йому для машини купа гаджетів, а що мені? А мені бульйон після м’яса чи залишки не найулюбленішої їжі, мені дивитися фільми, які не подобаються, мені годинник з праскою і ганчіркою, мені не купити зайвої сукні і це тільки частинка від всього.
Мені було цілком зручно і комфортно з ним жити, не було сварок, не було закидів, адже я ідеальна дружина, я знала, що люблю борщ, а він борщ не любив, тому борщу в нашому домі не було ніколи і це один з тисячі прикладів.
Я працювала теж, але щоб так само ідеально обслужити потреби дітей мені доводилося витрачати свої зароблені не тільки на себе, а й на дітей, на все інше витрачався чоловік. Так і вийшло, що зайвого шматка сиру чи коробку цукерок для себе, я купити не могла.
Ми розійшлися. Просто в один день я сказала, що хочу поїхати відпочити одна і попросила на це грошей у нього і він дав. А після прильоту запитав чи хочу я піти від нього? На що я не замислюючись сказала “так”.
І я пішла, це мені довелося збирати валізу і залишати в нашій квартирі його і дітей. Мені довелося орендувати квартиру самостійно, але мені з цим пощастило. А квартиру оплачував і ремонтував він, тому я і пішла.
Але як я вже сказала, тільки тоді я стала щасливішою. Діти з’їхали від батька теж практично відразу після мене, все-таки їм уже по 20 і 22 роки, обидва працювали на той момент.
Тепер я можу купити собі ті дорогі туфлі за три тисячі і сидіти з порожнім холодильником два тижні, зате щаслива можу носити на роботу ті самі туфлі. Тепер спортивний центр – це мій найкращий друг, я виглядаю краще, ніж 20 років назад. Ну і звичайно щотижневий борщ, улюблений сир і все те, що я ніколи не купувала в сімейному житті.
Тепер я знаю, що любов просто минула і настало усвідомлення, що я втратила радості в молодості, не бувала в місцях куди хотіла б виїхати, рідко провідувала маму, рідко взагалі виходила в люди. Не насолоджувалася життям, а провела його в чотирьох стінах.
Діти спочатку не розуміли мене, усвідомлення до них прийшло теж пізніше, коли вони побачили мою червону ванну, це була моя мрія ось уже 20 років, зробити ванну кімнату в червоних тонах, з червоною ванною. Квартиру я ремонтую сама, орендую за безцінь з договором поки на 2 роки. Можливо її ж і викуплю, позика в 50 років – це вже не так страшно, правда?
Потрібно було просто зробити крок…
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
