fbpx
Дозвілля
У мене був професор в університеті, який про свою аспірантку (психотип «відмінниця») сказав: «Я її боюся, вона така нелінива!».

У мене був професор в університеті, який про свою аспірантку (психотип «відмінниця») сказав: «Я її боюся, вона така нелінива! Спокою не дає ні собі, ні мені».

Є люди, які навіть після роботи і у вихідні, і у відпустці, загалом, завжди перебувають у певному рухомому стані. Від них в очах рябить. Не вміють вони, наприклад, просто валятися на пляжі, спостерігати за горизонтом. Ні, вони наймають катер, щоб о шостій ранку подалі від берега ловити спеціальну глибоководну рибу і потім смажити її на кухні готелю до жаху шеф-кухаря. А в обід вони вже їдуть оглядати який-небудь замок або пагорб, або мoгилу славетного поета. Увечері – дискотека. А як же? Ми що, дарма приїхали, чи що? «Час треба проводити з користю» – їх девіз. При цьому незрозуміло, у чому вимірюється користь.

Сказати, що вони отримують задоволення від своєї шаленої активності? Найчастіше ні. Просто вони не можуть зупинитися і вважають це великою гідністю. Мовляв, така вже я людина, все у справах, все в справах!

При цьому такі люди ще й не дають спокою нікому навколо. Особливо дістається дітям (не обов’язково їх власним). А ну марш з дивану, чого розлігся? Вже все зробив? Уроки письмові? А усні? І зібрав портфель (або що там у тебе замість портфеля)? В кімнаті прибери тоді! Шкарпетки валяються. Може, хоч книжку почитав? Тоді піди погуляти на повітря!

Дитина дивиться з переляком і іноді дійсно йде займатися чимось, з точки зору дорослого, корисним. Потім знову намагається лягти. І тут ніби як можна залишити її в спокої, але ні. Прихильники такого ставлення до життя не виносять, коли діти «нічого не роблять». І знову, і знову кудись женуть або ведуть, або починають розповідати про сумні долі нероб і двірників.

Думаєте, таким чином вони привчають дитину до праці? І вона чує закиди і раптом розуміє: справді, що це я розляглась і як мені не соромно?

Ні, вона думає – як мене все це дістало!

Але тут треба розуміти, що люди поводяться подібним чином не тому, що такі вередливі вродились, а тому що їх так само ганяли власні батьки, а коли батьки їх батьків були дітьми, старші говорили чого й гірше. Наприклад: «Бач, канікули у нього! Ось у нас ніколи не було вільного часу! Ми працювали з 11 років. На зорі вставали корм курям поставити, потім в корівник, і в полі… От і виросли міцні, працьовиті». А ще ставили риторичні запитання: «Як це так, щоб у людини справ не було? Або ти думаєш, що хтось за тебе буде в житті щось робити?»

Дивно, і так склалося історично, що постійна судомна активність вважається нормою, добрим знаком і всіляко схвалюється соціумом.

Але життя змінилося, перебудувалося. І зараз справа не в тому, що наші предки, пращури наших предків і їх предки предків працювали не покладаючи рук заради прожитку і нам не можна відставати. Проблема в тому, що у багатьох з нас є тривога. Велика і часто незрозуміла.

Люди метушаться без видимої необхідності та результатів лише для того, щоб цю тривогу заглушити. Їм здається, якщо вони зупиняться, щось трапиться, щось буде втрачено. Насправді, звичайно, нічого подібного, і головою вони це розуміють, але голова тут нічим допомогти не може.

Не справляючись із занепокоєннями самого різного напрямку і не вміючи залишатися з ними один на один, «тривожні» прагнуть надати сенс будь-якій своїй дії. І якщо щось роблять, то тільки з метою.

Гуляти, просто гуляти, прогулюватися заради задоволення – ніколи, хіба що по магазинах, або сміття викинути, хліб купити, або пожити культурним життям – сходити в кіно або в театр. І знову питання: а досягаючи своїх цілей, дрібних і великих, вони отримують задоволення? І знову – ні. Тривога так просто не відпускає, їм треба бігти далі. І тікання як раз і є симптом і наслідок нездатності отримати задоволення від життя. Про те, що саме задоволення може бути метою, тривожні люди зазвичай не хочуть чути.

Люди, дозвольте собі полінуватися! Це не соромно, не шкідливо, і ніхто не буде вас лаяти за незроблене домашнє завдання, ви ж дорослі. Відвикайте від життя в старомодному стилі «хапай мішки, вокзал відходить». Хваліть себе не за ударну працю, а за гармонію з собою.

І будь ласка, дайте дитині ці дві години в день, про які я говорю на кожній лекції «про дітей». Для нормального розвитку психіки і мозку у дитини має бути вільний час, зовсім вільний. Обов’язково.

Як психолог ще раз: виграє не той, хто весь час тривожиться і метушиться, а той, хто спокійний, упевнений в собі і вміє концентруватися в потрібний момент.

Вчіться просто сидіти, лежати і ні про що не турбуватися, не думати, не страждати, не планувати, не вести нескінченні діалоги і монологи з кривдниками, не дивитися телевізор або серіал в компі, не гортати журнал. Для досягнення багатьох речей у цьому житті, спочатку потрібно байдикування. Увійти в стан байдикування, зловити його і продовжувати, продовжувати… Якщо не можете впоратися з тривогою самі, звертайтеся за допомогою до фахівців – психолога, психотерапевта, психіатра. Життя того варте.

Зрозумійте, ваше прізвище вам не треба укладати п’ятирічку в три роки. Вам просто жити і жити по можливості з насолодою.