У мене у домі завжди ідеальний порядок, порошинки не знайдете, навіть за шафами і тумбами кухонними. І все це я роблю своїми руками

Я вже спати лягала, як чую, невістка кличе хлопців до ванної кімнати. Знаєте, я ніколи методів її виховання не схвалювала, тож вискочила з кімнати і за ними.

Син також вийшов, став поруч і поклав руку мені на плече. Знаєте, я від побаченого мало по стіні не сповзла. Хлопцям лиш тоді по сім років було, а вона їм такої роботи дала.

Вже хотіла підбігти, дітей звідти забрати, невістці пояснити, що так не повинно бути, що нормальна мама такого ніколи не зробить. Та от син мене спинив. Сказав, аби я йшла до кімнати і все добре. Відтоді я до них і не їздила, аби очі мої такого більше не бачили.

Мене з дитинства привчено, що жінка, то берегиня дому. Ось я, наприклад, дбаю про всіх онуків дуже люблю, чоловіка зустрічаю з роботи, як і повинна будь яка хороша дружина: поки він у ванній руки миє і перевдягається після роботи, то я вже встигаю накрити стіл і подати гарячої вечері .

У мене у домі завжди ідеальний порядок, порошинки не знайдете, навіть за шафами і тумбами кухонними. І все це я роблю своїми руками.

Нічого я в господарство і нікому не довіряю. Ніхто крім мене не знає. де у домі віник, чи як вимити ту чи іншу поверхню. Я справляюся і справлялася завжди сама.

Чоловік у мене, як і годиться, до хатньої роботи ніколи навіть не підходив. Хіба ж то чоловіча справа, їсти готувати, чи баняки мити? Мої чоловіки завжди були для мене на першому місці. Не чоловіча то справа – хатні клопоти.

Лише синочку моєму з дружиною не пощастило зовсім. Думала, що при такій матері він і дружину собі до пари таку ж візьме. Знаєте, чоловіки ж завжди обирають таких, щоб на маму схожа.

Але же моя невістка. Ох ця Софія, що тут скажеш я все життя дивуюся, як вона живуть. Сиві в мене коси не від віку, а від того що сину моєму так не пощастило.

Заміж вийшла вона за мого Олексія ще 25 років тому. Пожили у мене з тиждень і відразу переїхали в окрему квартиру. І одразу ж оте неподобство у них і почалося.

Софія зробила з мого сина хатню робітницю. Уявляєте, доручила йому практично всі справи по дому. Там у них немає жіночої роботи, або чоловічої. Вони разом готують, разом миють посуд, разом, уявіть собі, консервують. Та що казати, як до магазину також разом ходять, ніби вона без нього впоратись не може.

А коли в них діти пішли? Мало того, що син мій біля дітей на рівні із нею порався, мало того, що вона з декрету вийшла в рік і вони по черзі із малюками сиділи, так він ще й повертаючись з роботи, брав дітей і йшов гуляти, а вона спала у той час.

А діти підросли? Так вона і не їх до роботи ставила чи не змалечку. Погралось дитя малесенька. а вона разом із ним іграшки збирає.

Що там той малюк може? Та самій і швидше і легше. Так ні, їй принципово, аби разом усе прибрати, ще й пилососити стає разом із ними. Вона веде, а ті поруч стоять удвох. тримаються за трубку.

От так вона із ними і підлоги на рівні мила і пил терла. уявіть, у кожного була своя ганчірка. Приходжу а п’ятирічний мій онук миє у коридорі підлогу із невісткою разом. Сміються ще, хто швидше і краще граються.

Ще в першому класі онуки мої вже самі собі і розігріти їжу, і зварити, чи то посмажити собі яєць, і бутерброди зробити могли. Навіть макаронів варили.

А одного разу я залишилася в них ночувати. Ой, скільки років прийшло а досі пам’ятаю я свої сльози. Бо не думала що десь такого узагалі побачу.

Стоїть невістка і вчить хлопчаків своїх шкарпетки прати. От наскільки не хотіти доглядати за будинком за своїми чоловіками, щоби от так робити?

Ну хіба ж це не жіноча робота? Ті випрали, розвішали, лягли спати, а вона зняла все випрала по-новому і знов розвішала. Нащо було тільки починати, як одразу зрозуміло, що толку не буде.

Встануть з-за столу і не вийдуть із кухні поки тарілки не перемиють і стіл не витруть. Я пробую їм сказати: “Йдіть, я все сама”. Але де мене чують? Щей син ту Софію усе життя захищав. Не давав мені і слова їй сказати, бо кохав і все прощав, а вона і користувалась.

Ну от де таке видано, аби чоловіки і прали, і їсти готували, та ще й посуд мили? Завжди вважала що моїй невістці дуже пощастило з чоловіком. Вона ніколи не була охочою до роботи. Роздала обов’язки своїм чоловікам і лиш посміхається дивлячись, як за неї все роблять.

Й досі дивуюся, як у такої матері виросли такі хороші діти? Мої онуки вже й самі батьками стали, такі у них сім’ї хороші і міцні, такі вони у мене хазяйновиті.

Дивлюсь і тішусь, що в мене пішли, а не в свою маму. Та й досі нічого сама не зробить, як город садити, то всі до неї сходяться. Як хату білити, то разом із невістками.

Шкода сина мені, хай і не дитина він уже, а шкода до сліз. Бо такої жінки нікому не бажаю.

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page