fbpx

– У мене вдома лежить точнісінько така сама записка. Слово в слово, лише почерк інший, дружини моєї. Зрозуміла? І коли вони, голубчики, зв’язатися змогли? Хоча, це я, бовдур, вірив їй завжди. Сам обманювати не люблю, думав, що й вона така. А виходить, що вірити не можна було. От артистка! Іноді мені здавалося, що обманює вона, але Андрій, дивися, га?

Лист лежав на видноті, на телефонному столику біля дверей.

Звичайний аркуш, вирваний із зошита в клітинку. І почерк чоловіка, такий знайомий, акуратний, із завитками заголовних букв.

За матеріалами – «Є».

«Я не хочу більше обманювати ні тебе, ні себе. Наше життя разом більше не має сенсу. Пробач, якщо зможеш, і прощавай. Андрій».

Прочитавши записку, Леся, не роздягаючись, як була, у чобітках і пальто, пройшла до кімнати і без сил опустилася на диван. У голові була лише одна думка: «Чому він так вчинив зі мною? Невже не можна було по-людськи – просто поговорити, пояснити, що сталося? Навіщо ж так?».

З Андрієм Леся прожила трохи більше, ніж два роки. Це був другий шлюб в її житті, хоча офіційно вони й не розписувалися. Після невдалого першого заміжжя Леся довго не могла оговтатись і на чоловіків взагалі дивилася, як на ворогів. А потім у неї важко занедужала улюблена бабуся. Мама забрала її до себе, а Леся переїхала до бабусиної квартири. Щоб уникнути формальностей надалі, бабуся оформила на свою квартиру для Лесі дарчу.

Все це сталося після розлучення. Мудра бабуся сказала їй тоді:

– Не думай, Лесько, про погане. Займися краще ремонтом, зроби все на свій смак і живи в своє задоволення. А життя, ось побачиш, саме підкаже тобі правильний шлях!

Бабуся була права. Ремонт затягнувся надовго, заполонив весь її вільний час і думки. І справді, з часом її заміжжя і розлучення стали згадуватися Лесі все рідше. А якщо іноді вона і думала про це, то зовсім без жалю. А от життя, мабуть, нічого їй не підказало, коли вона обпеклася вдруге. Леся поглянула на аркуш, і в голові знову виникла думка: «Чому, чому?».

Але ж у них так добре все починалося! Просто, як у книжках! Андрій, зустрічаючись з нею, дарував квіти. Вечорами, після роботи, вони частенько зазирали до улюбленого кафе. Їй здавалося, що їм добре удвох. Здавалося так з першої зустрічі і до сьогоднішнього дня. Чому їй так здавалося? Що вона пропустила, не помітила? Але ж не на порожньому місці з’явилося це: «Наше життя разом більше не має сенсу».

Важко піднявшись з дивана, Леся роздяглася і попленталася на кухню. В раковині – чашки з-під кави, брудні тарілки. Її і Андрія. Ще вранці вони разом снідали, а ввечері їхнє спільне життя раптом розвалилося, стало неможливим. Хіба так буває?

Їй пригадалося, що у першому шлюбі все було не так. Вони багато сварилися, з’ясовували стосунки, поки не зрозуміли, що треба розлучитися. Точніше, такого висновку дійшла вона, Леся. І вирішила піти. Чоловік хотів повернути її, просив пробачення, але вона не повернулася. А потім бабуся захворіла, а там і Андрій з’явився.

Але вперше вона заміж виходила, коли була молоденькою, недосвідченою, закоханою, а з Андрієм … Господи, що ж таке сталося?

Від різкого дзвінка у двері вона здригнулася. Напевно, повернувся Андрій! Вирішив просто пожартувати з нею. Нічого собі жарти!

Кинувши аркуш на кухонний стіл, Леся побігла до дверей. З палаючими від образи щоками і готовими зірватися з язика гнівними словами, вона відчинила двері і… заціпеніла на порозі. У дверях, переминаючись з ноги на ногу, стояв сусід з квартири навпроти – із пляшкою в руках:

– Лесю, здрастуй! Андрій вдома?

З сусідами Леся не дуже спілкувалася. Знала, що його звуть Сергієм, а дружину – Юлею, і що в них здоровенний кудлатий пес Альма. Юля іноді забігала до неї то за хлібом, то за лавровим листям, а з Сергієм Леся іноді розмовляла на вулиці, коли він вигулював Альму. Побачивши його на порозі, та ще й з пляшкою, несподівано для себе сказала:

– Проходьте. Андрія немає, але ви все одно зайдіть. Прошу вас!

Запросивши несподіваного гостя на кухню, Леся дістала з холодильника салат, нарізала ковбаси і розклала на тарілки.

– Сідайте, я зараз, чарки принесу.

Повертаючись з кімнати, Леся побачила, що Сергій тримає в руках аркуш із прощальним посланням Андрія, і холодно сказала:

– Чужі листи читати непристойно.

– Звідки це у вас? – На обличчі сусіда читалося здивування.

– Хіба не зрозуміло?

Підійшовши до нього, Леся вихопила аркуш і, згорнувши, заховала до кишені джинсів.

– Якраз навпаки, тепер мені все зрозуміло! – Сергій налив собі повну склянку, перекинув її в себе одним ковтком. – Тепер все зрозуміло. А тобі? Давай на «ти» перейдемо, сусіди, як-не-як, та й майже ровесники.

– Давай на «ти», – погодилася Леся і додала: – А що мені має бути зрозуміло, Сергію?

Усміхнувшись, Сергій знову хлюпнув собі в чарчину, а Лесі налив червоного.

– У мене вдома лежить точнісінько така сама записка. Слово в слово, лише почерк інший, дружини моєї. Зрозуміла? І коли вони, голубчики, зв’язатися змогли? Хоча, це я, бовдур, вірив їй завжди. Сам обманювати не люблю, думав, що й вона така. А виходить, що вірити не можна було. От артистка! Іноді мені здавалося, що обманює вона, але Андрій, дивися, га?

Зітхнувши, Леся пригубила напій зі свого келиха, відчужено поглянула на сутінки, які густішали за вікном. На душі було важко. А Сергій, наливши чергову порцію, випив і підвівся з-за столу:

– Гаразд, піду я. Альму вигуляти треба перед сном, та й себе не завадить після цього.

Леся мовчки кивнула і вийшла його провести. Зачинивши за сусідом двері, вона трохи постояла в нерішучості, а потім поспіхом стала взуватися. Почувши радісне скигління Альми, Леся, схопивши з вішалки куртку, вибігла з квартири.

– Сергію, можна, я теж з вами… з тобою погуляю, з Альмою? Ти не проти? Якщо чесно, вдома сидіти неможливо.

Тримаючи собаку, що рвалася з повідка, Сергій уважно поглянув на Лесю, потім усміхнувся:

– Йдемо! Альма компанію любить. – Міцніше схопивши повідок, Сергій майже бігцем кинувся вниз по сходах слідом за Альмою. Леся ледь встигала за ними.

…Жінка завжди згадувала цю вечірню прогулянку з усмішкою. Перейшовши дорогу і опинившись в парку, Сергій відстебнув повідок і відпустив Альму.

Ніби змовившись, вони не згадували тоді, в парку, про те, що сталося із ними. Сергій розповідав про своє захоплення рафтингом, якому він присвячує майже кожну свою відпустку. Про відпочинок на березі річки, про пісні під гітару біля вогню, про незрівнянну риболовлю в лісовій глушині. Шкодував, що не вийшло цього літа на Кавказ з’їздити, де одного разу він вже бував, про незабутню красу тих місць. Розповідав про своїх друзів, з якими спілкується ще зі школи, і яких дуже любить.

Поглядаючи на Сергія, Леся раптом спіймала себе на думці, що їй на диво добре й легко з цією людиною.

Ніби вона знає його сто років. Треба ж! У голові промайнуло: «От ти дурненька, Юлько! Проміняла на Андрія такого класного хлопця».

Повертались вони з прогулянки вони досить пізно. Альма, досхочу набігавшись, сумирно йшла на повідку біля ніг Сергія. Піднявшись на свій поверх, Леся сказала:

– Знаєш, я така вдячна і тобі, і Альмі. Може, мені також собаку завести?

– Якщо ти не проти, ми завтра можемо знову запросити тебе піти з нами. Що, Альмо, скажеш?

Собака, ніби погодившись із господарем, весело замахала хвостом і гавкнула. Леся погладила і охоче погодилась:

– Я з радістю!

– Тоді до завтра?

– До завтра!

Леся вже відчиняла двері, коли Сергій сказав:

– Знаєш, Лесю, що я подумав? Якби так ось не вийшло б усе, плутанини цієї не сталося, я не знав би, що у мене під боком живе така чудова дівчина. Тепер я розумію, чому кажуть – усе, що не робиться, робиться на краще!

Автор – Лідія ПОДІЛЬСЬКА.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page