fbpx

У мене вже все було пораховано і до копійки розраховано. Ми з братом на мамину квартиру покупця знайшли вже, про все домовились, ото лиш тяганина із паперами нас очікувала. однак, зовсім несподівано на горизонті тато наш “намалювався”. Так посміхається люб’язно і говорить таке, від чого я сивіти починаю

У мене вже все було пораховано і до копійки розраховано. Ми з братом на мамину квартиру покупця знайшли вже, про все домовились, ото лиш тяганина із паперами нас очікувала. однак, зовсім несподівано на горизонті тато наш “намалювався”. Так посміхається люб’язно і говорить таке, від чого я сивіти починаю.

Росли ми з братом, ніби, як у повній родині, але на відстані. Справа в тому. що тато ж із мамою розлучився. ще коли ми геть малими дітьми були. Оженився вдруге майже одразу, однак про нас із братом він не забував.

Якось так склалось, що жили ми на два будинки. У нас у татовій квартирі новій геть кімната своя була. Ми мали добрі відносини із сестрою зведеною і з жінкою татовою другою.

Тепер я розумію як важко мамі нашій було слухати від нас малих про те, як живе тато у новому шлюбі, адже вона його любила і важко розлуку пережила. Однак, мама моя зуміла наше життя і наші відносити із батьком відділити від своїх почуттів і своєї історії нещасливого кохання.

Але то все було давно, нині ми із брато самі уже батьки, у нас підростають дітки. Мама ж наша так і прожила усе життя сама. Ми їй хотіли долі щасливої, але, я так думаю, не могла вона нікого покохати, окрім батька нашого.

Читайте також:Кросівки? Н, ну ти серйозно мені оце говориш? – почала мама без “привіт. доню”, – Я тут на хліб гроші позичаю. їсти за що придбати не маю, а ти там собі спокійно одяг купуєш модний. А коли мамі передаси на життя. Чи поїхала і на кордоні вже про всіх забула?

Не стало нашої мами місяць тому. Новина була важкою, але від цього ж нікому нікуди не дітись. Провели ми маму в останню путь і стали вирішувати, як бути зі спадком.

З братом ми дуже розраховували на спадкову квартиру мамину. Свого часу тато коли нас покинув, мамі те житло залишив. Ми виросли у тій квартирі, ну і мама все життя прожила.

Квартира не надто велика, всього що дві кімнатки і кухня крихітка, але ціни нині дуже хороші на житло, тож ми із чоловіком уже й вирішили узяти собі квартиру на виплату, адже на перший внесок із продажу маминої мало б стати.

Коли ми документами зайнялись, раптом тато наш “намалювався”. Прийшов не з порожніми руками, а з папірцями. Говорить, а я втямити нічого не можу. З тетього разу до мене таки дійшло що то він хотів.

Уявіть, батько нам із братом пропонує продати йому свої частки у маминому житлі:

— Я ж і так маю у цій квартирі половину. Я вам ваші частки виплачу та й буде Світланці – сестрі вашій, квартира. Чого вона біля нас проживає? Раніше думав цим зайнятись, однак совісно було вашу маму у її стані ще й цим питанням турбувати.

От як виходить. Батько наш усе життя грався у доброго татусика, а лиш зараз показав, хто з трьох дітей йому справді дорогий. Замість того, аби про нас подумати, він вирішив усе в Світланку свою вкласти.

Я тоді все що думала батьку вимовила, а він не розуміє, чого то я так реагую. Каже, що навпаки, як краще хоче і саме завдяки його доброті душевній ми дім мали усі ці роки.

Брат попри все з татом спілкується, а я наміру такого не маю.

Ну от скажіть, хіба ж він справедливо вчинив? Таке пробачити можна?

You cannot copy content of this page