У мене вже все було пораховано і до копійки розраховано. Ми з братом на мамину квартиру покупця знайшли вже, про все домовились, ото лиш тяганина із паперами нас очікувала. однак, зовсім несподівано на горизонті тато наш “намалювався”. Так посміхається люб’язно і говорить таке, від чого я сивіти починаю.
Росли ми з братом, ніби, як у повній родині, але на відстані. Справа в тому. що тато ж із мамою розлучився. ще коли ми геть малими дітьми були. Оженився вдруге майже одразу, однак про нас із братом він не забував.
Якось так склалось, що жили ми на два будинки. У нас у татовій квартирі новій геть кімната своя була. Ми мали добрі відносини із сестрою зведеною і з жінкою татовою другою.
Тепер я розумію як важко мамі нашій було слухати від нас малих про те, як живе тато у новому шлюбі, адже вона його любила і важко розлуку пережила. Однак, мама моя зуміла наше життя і наші відносити із батьком відділити від своїх почуттів і своєї історії нещасливого кохання.
Але то все було давно, нині ми із брато самі уже батьки, у нас підростають дітки. Мама ж наша так і прожила усе життя сама. Ми їй хотіли долі щасливої, але, я так думаю, не могла вона нікого покохати, окрім батька нашого.
Не стало нашої мами місяць тому. Новина була важкою, але від цього ж нікому нікуди не дітись. Провели ми маму в останню путь і стали вирішувати, як бути зі спадком.
З братом ми дуже розраховували на спадкову квартиру мамину. Свого часу тато коли нас покинув, мамі те житло залишив. Ми виросли у тій квартирі, ну і мама все життя прожила.
Квартира не надто велика, всього що дві кімнатки і кухня крихітка, але ціни нині дуже хороші на житло, тож ми із чоловіком уже й вирішили узяти собі квартиру на виплату, адже на перший внесок із продажу маминої мало б стати.
Коли ми документами зайнялись, раптом тато наш “намалювався”. Прийшов не з порожніми руками, а з папірцями. Говорить, а я втямити нічого не можу. З тетього разу до мене таки дійшло що то він хотів.
Уявіть, батько нам із братом пропонує продати йому свої частки у маминому житлі:
— Я ж і так маю у цій квартирі половину. Я вам ваші частки виплачу та й буде Світланці – сестрі вашій, квартира. Чого вона біля нас проживає? Раніше думав цим зайнятись, однак совісно було вашу маму у її стані ще й цим питанням турбувати.
От як виходить. Батько наш усе життя грався у доброго татусика, а лиш зараз показав, хто з трьох дітей йому справді дорогий. Замість того, аби про нас подумати, він вирішив усе в Світланку свою вкласти.
Я тоді все що думала батьку вимовила, а він не розуміє, чого то я так реагую. Каже, що навпаки, як краще хоче і саме завдяки його доброті душевній ми дім мали усі ці роки.
Брат попри все з татом спілкується, а я наміру такого не маю.
Ну от скажіть, хіба ж він справедливо вчинив? Таке пробачити можна?
