У мене є одна важлива традиція яку я ввела в нашій родині щойно вона була створена: щороку на один тиждень я їду відпочивати одна. Уже п’ятнадцять років поспіль вкінці листопада я відправляюсь на пляж грітись під промінцями теплого сонечка. Збиралась і цього року, але зіткнулась з несподіваними труднощами.
Я працюю на керівній посаді і робота у мене не з легких, як у фізичному, так і в моральному плані. Від мене вимагається зібраність уважність і висока стресостійкість. Саме тому щороку я на один тиждень “виймаю” себе із буднів і перезавантажуюсь. Для цього їду до Туреччини, або Єгипту. В основному сплю в номері ледь не цілий день, або плаваю годинами. Навіть. не розмовляю ні з ким.
Така традиція у мене вже п’ятнадцять років. Чоловік мене розуміє, адже сам має виснажливу роботу, проте він рибак і може хоч раз на тиждень а відволіктись. Зі мною він навіть не проситься, адже пляж і море не його відпочинок. Він з друзями сплавляється по гірським річкам. Для нього головне у відпочинку екстрим.
Так, почувши вперше про те, що ми відпочиваємо нарізно, люди дивуються, проте ми звикли і довіряємо одне одному. Ось і цього року я зібралась на відпочинок, проте зустріла несподіваний опір чоловіка.
За його словами, зараз зовсім не час для того, аби по курортам мотатись. Мовляв, застосунок моїм грошам можна і вдома знайти, а відпочити можна пізніше.
Невже людина не розуміє, що то не пустопорожнє лежання на пляжі, то моя перезарядка на цілий рік. Я просто не зможу у такому темпі працювати довго.
Як це – не час для відпочинку. Адже ж я жива людина. Хіба не маю права на потреби?
21,11,2022
Ірина З.
Головне фото ілюстративне – pexels.
