Та й із сином я через це сварюся, але він не бачить у поведінці дружини нічого страшного і повторює її слова, що так завжди було, старші допомагали з молодшими.
Допомагали, так, але ж не можна позбавляти дитину дитинства тільки через те, що її батьки зважилися на ще одне немовля.
А невістка повністю позбавляє старшу доньку дитинства, перевалюючи на дитину відповідальність і вважаючи, що все робить правильно.
Раніше у нас із дружиною сина складалися цілком нормальні стосунки. І зі старшою онукою я їй допомагала майже з перших днів.
Найкращими подругами ми з нею, звісно, не стали, але вибудували стосунки з повагою. Я зайвий раз у їхню родину носа не потикала, сина від неї не відривала.
Ну і вона від моєї допомоги чи порад носом не крутила. Навіть сама іноді зверталася за порадою. Так, бувало й таке кілька разів.
У мене жодних претензій не було до невістки, як до мами. З онукою вона займалася, водила на всякі заняття, вони гуляли в парку чи їздили кудись всією родиною.
У онуки було нормальне дитинство з усіма його атрибутами – іграми, вільним часом, навчанням та розвитком. Все було збалансовано.
Коли син із дружиною сказали, що чекають ще на одну дитину, у мене навіть у голові не майнула думка про те, що це якось позначиться на старшій онучці.
Я припускала, що їй приділятиметься менше уваги, все-таки малюки його потребують сильніше. Але я була готова підкласти плече на цей час.
Внучка теж з нетерпінням чекала на появу своєї сестрички. Картинки малювалися найідеалістичніші, але реальність виявилася зовсім іншою.
У перші кілька місяців до старшої внучки матері просто не було діла. Я це не схвалювала, але й не засуджувала. Просто намагалася проводити з дівчинкою більше часу, щоб вона не почувалася зайвою.
А коли друга онука трохи підросла, невістка почала використовувати старшу доню як няньку. Подай, принеси, погойдай, поміняй підгузник і таке інше.
Внучка вже не ходила на гуртки, одразу після школи додому. До мене її теж не відпускали, бо вона завжди була зайнята.
Дитина або була в школі, або робила уроки, або сиділа з сестричкою. Прогулянки, гуртки та якісь інші дитячі заняття відпали.
Я такий підхід не схвалювала, бо було видно, що дівчинці цього не вистачає. Вона стала плаксивою, нервовою, хоча раніше я такого не бачила.
– Все у неї нормально! Вона гуляє дорогою зі школи, а гуртки – марна трата часу. До того ж мені потрібна допомога. Чому я маю сама з усім тут розгрібатися? – казала невістка.
Чому? Та тому що це ти з чоловіком вирішила народжувати ще одну дитину. Старша дочка тут до чого взагалі? Вона вас про щось просила?
Але невістка стоїть на своєму, що старші діти завжди допомагали сидіти з молодшими. Вона теж сиділа з молодшими братами і нічого страшного не трапилося.
Пробувала я із сином говорити, але його вдома тижнями не буває, він ганяє машини для наших захисників, тож про ситуацію вдома знає зі слів дружини. Її словами мені й відповідає, що нічого страшного не відбувається, а я перебільшую.
Мені ж так не здається, бо питання дуже серйозне. Ваша дитина і несіть відповідальність, а дочка тут ні до чого.
Жаль онучку дуже, але чим їй допомогти не знаю. Невістку переконати просто нереально.
