fbpx

У мого чоловіка вже десять років як є інша жінка, молодша та з дитиною від нього

Як я до такого докотилася – ось в чому питання. Здавалося б, і сама розумна та знаю собі ціну, але від такого удару долі зламалася і язика засунула куди подалі, бо ж діти мають рости в повній родині.

Чоловіка мого звати Арсен і йому зараз вже п’ятдесят три, а на момент його інтрижки, відповідно, сорок три роки.

Мені тоді було тридцять вісім. Я жила щасливо в своїй ілюзії, що ми просто ідеальна родина, бо ростуть діти, росте достаток в родині – чого ще хотіти?

Ми не сварилися, як то буває, мені здавалося, що у нас все добре, бо ми ніби друзі.

Звичайно, що вже не було того шаленства та захоплення один від одного, але, знаєте, коли людина біля тебе п’ятнадцять років, то не дуже вже й чомусь здивуєшся – вже по виразу обличчя розумієш все без слів.

І я зрозуміла та відчула.

А ще побачила, що з його карточки йдуть великі суми і прямо спитала його куди діваються гроші. Ні, я не мала ілюзій, що він складає мені на якийсь грандіозний сюрприз – це не в його стилі, а подарунки я давно від нього не чекаю за моїм смаком, зазвичай, це було щось стандартне, що можна було обміняти на те, що мені подобається.

– Я знімаю квартиру для іншої жінки, – буденно сказав мені він.

Я просто була ошелешена! Розумієте, це було як на тому Титаніку – всі щасливі і багаті, аж тут кінець!

Як рятуватися і що скажуть мої батьки, мої колеги, мої родичі???

Просто піти з родини і все? А як же діти, а де ми будемо жити? Чи треба міняти школу, чи купувати чи орендувати квартиру, що з ремонтом – всі ці питання за секунди пролетіли у мене в голові.

– І що ти плануєш робити?, – так само сухо спитала я, бо я от сама не знала, що робити.

– Я не хочу нічого міняти, – відповів Арсен.

– Тоді я не хочу, щоб вона жила в одному зі мною місті, – відповіла я.

Я не хотіла нічого про неї знати, але звіти про стан банківського рахунку підказував, що обходиться вона мені дуже дорого.

Тоді дітям було дванадцять і чотирнадцять років і я вирішила, що поки вони не досягнуть повноліття, то я якось протримаюся.

Але це не так просто. З’явилася така звичка – йти гуляти кудись, якщо чоловік приходив раніше з роботи. Я просто бродила по місту, якщо не було з ким погуляти, приходила так пізно аби він вже заснув і тоді спала на дивані.

Полюбила дні, коли він був у неї, бо тоді я знімала всю постільну білизну і прала її та спала в чистенькій своїй постелі.

А з часом все так притупилося, що мені стало на нього байдуже.

Роки отак пролетіли, що я й повноліття дітей провела з чоловіком і ще далі жила за інерцією.

А потім в моєму житті сталося кохання!

Розумієте, хочеться тепла від іншої людини, от хочеться. Щоб і обняв тебе хтось і за руку потримав. І радісно дивився на тебе…

Дітям з самого початку має бути потрібна щаслива мама і щасливий тато. Тепер настала моя черга бути щасливою.

Між мною і Сергієм вже все настільки серйозно, що він наполягає аби я офіційно все закінчила.

– Щоб ми могли одружитися, ти маєш бути вільною жінкою, – каже він.

І я вирішила, що так і має бути. Люди, які хочуть бути разом – мають бути разом. Мені ще тоді треба було сказати Арсену, що якщо так кохає – хай буде щасливим.

Тому я прийшла і сказала, що все треба вже закінчити.

Але тут вже мій чоловік вперся, що нічого міняти не хоче. Розумієте, як та собака на сіні.

– А що таке, Арсенчику, – кажу я, – Не хочеться в нову родину з усіма правами та обов’язками?

– Мене все влаштовує, – каже він своє.

– А мене ні.

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page