Сваху мою нині до стаціонару поклали. Але там вона максимум зможе побути близько місяця. А потім все одно треба щось вигадувати.
Нині Аліні п’ятдесят років. І її чоловік трішки молодший. У шлюбі з чоловіком вони вже понад тридцять років. Вони мають двох дітей, які вже давно одружені, в обох теж є діти.
Своїм дітям вони добре фінансово допомагають: давали гроші на перші внески на житло, старшій дочці досі сплачують кредит за житло. Їхня донька рано подарувала їм онуків, тож на роботу не встигла вийти. Добре, що в доньки чоловік добре заробляє, і вони мають можливість допомагати, тому й підтримують молоду сім’ю.
У сім’ї Аліна та її чоловіка все добре, їхні стосунки міцні. Усі проблеми з матір’ю зятя мого почались дуже несподівано кілька місяців тому. Нині вона ні ходити, ні говорити не може. Зараз у стаціонарі, але коли випишуть потрібен буде цілодобовий догляд.
Почувши таку новину зять одразу сказав моїй донці. аби та з роботи звільнялась і доглядала мою сваху. Бачте, він не хоче й думати, що коло його матері ходитиме чужа людина. А думку про будинок для людей похилого віку він навіть не допускає.
Ось тільки я категорично проти такого. Справа в тому, що моя донька має гарну посаду, чудову репутацію та колектив. Та й до пенсії залишилося небагато часу. ну куди зараз звільнятись, аби судна носити?
Найприкріше, що коли все сталось, донька з опалу сказала, що зробить все, аби її свекруха була здоровою. От зять і вирішив собі, що та навіть не задумуючись буде коло його матері ходити.
Може я й не надто людина хороша, але тоді поговорила з донькою серйозно. Запитала, що вона робитиме, якщо сваха моя піде у засвіти швидко? Назад на роботу її вже точно не візьмуть. Треба бути чесним із собою і розуміти, що нині повно молодих розумних і амбітних. Якою б спеціалісткою донька не була, але незамінних людей просто не існує. А іншу роботу знайти буде важко.
Зять мій зовсім про це не думає. Він вважає, що його заробітку вистачить для того, аби утримувати і маму не здорову і жінку, що її глядітиме. Ну а якщо з ним самим щось трапиться? Що ти робитимеш тоді? Він молодий і здоровий, але ж хто сказав, що так буде вічно. Ніхто того не знає, чи не так?
Зять нещодавно почув нашу розмову і просто виставив мене за двері. Каже, що я не права і не маю права втручатись у їхнє життя.
Але хіба то я втручаюсь у їхнє життя? Я відстоюю свою дитину, хіба я не права?
05,05,2023
Головна картинка ілюстративна.
Популярні статті
- Зі свого міста ми виїхали разом із сестрою чоловіка ще у минулому лютому. Винайняли квартиру у передмісті Берліна де і мешкаємо донині. Аня мені завжди подобалась, ми з нею були подругами, аж доки не почали жити разом
- Яка робота? – дивиться на мене здивовано чоловік, – А мама моя, як сама? Ні і ще раз ні. Ти маєш звільнитись і допомагати їй. Це обов’язок дружини, хіба не так
- Коли донька йшла за Максима я була проти. Ще при знайомстві її наречений мені не сподобався. Даша очі під лоба і розповідає, який він хороший, який економний і як гарно вміє рахувати гроші, прямо до копієчки, звичок не хороших не має і правильно харчується. Я ж розуміла, що хлопець дуже економний, прямо занадто, як згодом виявилось. А останні події і доньці моїй очі відкрили
- Син знову телефонує із тим же проханням: “Мамо це тимчасово. Ти на мене ображена, а діти мої до чого? Ми жити не маємо де, впусти, хоч на місяць, доки я роботу знайду у місті і зарплатню першу отримаю”. Але мене так просто не розчулити. Я гне пускала і пускати їх до себе не буду і тут справа не в образі. Ось посудіть самі, ви б простягнули руку допомоги після такого?
- Ззовні гарне і світле приміщення зустріло мене темними коридорами і неприємним запахом. Я, навіть не одразу увійти туди змогла, надто різким був контраст між життям за територією і тут. Олена мене зустріла радо. Показала свою кімнатку, провела екскурсію, з гіркою посмішкою розповіла про “радості” життя в старечому домі. Додому я їхала із одним єдиним твердим рішенням і з наміром будь, що зробити, як надумала. та несподівано мої діти виступили проти