У моєї мами є брат. У тата теж. І у мене є брат. Всі прекрасно спілкуються один з одним, дружать, допомагають і всі питання вирішуються мирним шляхом. Навіть питання спадщини. Негласно, в нашій великій родині, існує правило, якщо батьки живуть з кимось із своїх дітей, тому і залишиться житло. Це, як я вважаю, правильно і логічно.
Але я вийшла заміж і потрапила в сім’ю, де так не вважають. Я живу з чоловіком та свекрухою в її квартирі. У брата чоловіка є своє житло, яке вони з дружиною взяли в кредит. Зрозуміло, що їм і з одного боку, і з іншого батьки допомогли на перший внесок і інші платежі. Але брат прописаний в квартирі, де живемо ми. І не приховує, що після того, як не стане мами планує її ділити. Те, де ми будемо в подальшому жити, його не цікавить. Але я не хочу втручатися в це.
Я з іншого міста. Прописана була у батьків, поки не з’явився син. Дитину треба прописувати там, де ми живемо, щоб не мати запитань з поліклініками, садками і школами. Чоловік підняв питання, що треба прописати і мене. Ось тут-то все почалося.
Мене почали підозрювати у всіх гріхах. Що я вийшла заміж заради житла і дитина не від чоловіка. Спочатку ми не сприймали це серйозно. Але я почала помічати, що чоловік став дивно реагувати на це. Десь підтакує, десь мукає незрозуміле чомусь, мене не захищає, а ховає очі. А потім зовсім почав мені дорікати, що занадто швидко я переїхала до нього жити. А чи бува і справді не виховує він чуже дитя.
Одного разу з сином гуляти пішов чоловік. Я, приблизно через десять хвилин, вийшла в магазин і побачила, що вони з братом вантажать коляску в таксі. Я підійшла і почала з’ясовувати, що відбувається. Вони довго вигадували якусь маячню, але все ж зізнались: хотіли зробити тест на батьківство.
Те, що я була здивована – це м’яко сказано. Скажу чесно, я горланила так, що чула вся вулиця. Заспокоїтися довго не могла. Послала всю їх сімейку разом з квартирою. Проплакала всю ніч, і прийняла важливе для себе рішення.
Вранці ми поїхали в туди, куди планував чоловік і здали цей тест. Коли результати тесту були готові, я залишила сина з чоловіком і поїхала до суду. І тест, і заява на розлучення були датовані одним числом.
Те, що чоловік – батько дитини, звичайно ж, тест підтвердив. Разом з результатом, в конверт я вклала копію заяви про розлучення. Я не можу жити зі зрадником.
Мама і тато забрали нас до себе. Вони не поділяють мого рішення, але і не наполягають на своєму. Родина чоловіка теж не зрозуміла мого вчинку. Але тієї миті я інакше просто не могла.
З кожним днем я все більше і більше сумніваюся в правильності свого рішення. Головою розумію, що немає в нього своєї думки. Якщо так легко повівся на братові маніпуляції, то чого від нього очікувати далі? Але коли я сама гуляю з сином, на очах сльози. Можливо, даремно я так одразу все зробила. Можливо, потрібно було якось його перевиховати?
Але про що я говорю? Він же не дитина мала…
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
