fbpx
Історії з життя
У палаті лежала красива жінка середніх років. Її відвідували родичі і друзі. Приносили фрукти, листівки, підбадьорювали. І колеги відвідували – теж підбадьорювали і бажали якнайшвидшого одужання. Але жінку нічого не бадьорило. Вона посміхалася, дякувала сердечно. І знову лягала на ліжко без сили

Їй ставало все гірше і гірше, незважаючи на зусилля.

Лікар зауважив, що жінка встає вечорами через силу і дивиться у вікно. Постійно перевіряє телефон. І довго вона стоїть і дивиться на темну засніжену вулицю. Чекає на когось. Чекає. А потім тихо лягає без сил. На тумбочці лежать радісно-помаранчеві апельсини. Незаймані. І красиво розставлені листівки, як маленькі обеліски на місці вічного спочинку.

Потім йому розповіла сестра жінки, що від пацієнтки пішов чоловік, якого вона дуже кохала. Вона пережила розлучення; нічого не поробиш. Але через півроку занедужала. Напевно, вона чоловіка чекає. Сподівається, що він прийде її провідати…

Доктор зазирнув на сторінку пацієнтки в Мережі – і все зрозумів. Вона писала про свою проблеми і про згасання. Друзі підтримували її, звичайно, але її пости були звернені до однієї-єдиної людини. І пісні вона розміщувала для цієї людини. І картинки публікувала з прихованим закликом: «Прийди, будь ласка! Мені дуже погано. Я дуже тебе чекаю!”

Але той, кого вона чекала, так і не прийшов. Не подзвонив і не написав. Не відповів на ці таємні благання. І ввечері жінка відійшла від вікна. Лягла в ліжко і повернулась до стіни. І так її не стало, тихо, без сліз, докорів і прохань. Хоча її можна було врятувати! Призначення було правильним! Але іноді одного лікування мало, якщо людина когось чекає. Чекає, а приходять хороші, добрі люди. Але не ті.

У старовинних арабських оздоровницях радили привести до потребуючого того, кого він чекає. Якщо приховує людина, що в душі чекає когось, треба було взяти його за руку, мацати пульс. Називати вголос імена. При імені потрібної для одужання людини пульс прискориться. Організм дасть сигнал. Ось цю людину і треба привести! Тоді болячка відступить.

Але той, хто потрібен, іноді не приходить. Не хоче. І тоді той, хто кликав і чекав, може лягти і повернутися до стіни. І чекати тепер іншого – останньої подорожі в ту країну, де немає ні часу, ні очікування. Там немає часу. Там вічність і любов. І всі шкодують один одного, хоча нікому не зле…

Фото: freepik. ru.freepik.com.

Автор: Анна Kір’янова.

You cannot copy content of this page
facebook