Павла виховували бабуся з дідусем, бо його мати Оксана народила його дуже рано, у шістнадцять років. Батько Павла, такого ж віку, дізнавшись про цікавий стан своєї подружки, кудись поїхав, і відтоді про нього ніхто нічого не чув. А Оксана, зрозумівши, що син їй заважатиме, втратила будь-яку цікавість до дитини і залишила її з батьками зі словами:
— Ось вам онук, що хочете, те з ним і робіть.
До школи вона більше не пішла, вивчилася на перукаря, познайомилася з Сашком, поїхала з ним в інше місто, звідки він родом, їй тоді було дев’ятнадцять років, потім у її житті було ще кілька чоловіків, за одного з яких вона й вийшла заміж. Про сина жінка й не згадувала, до батьків не приїжджала.
Дід Павла працював, а бабуся піклувалася про онука, вони виховали чудову людину, він вважав їх своїми батьками. Їм було соромно за дочку, яка покинула свою дитину, старенькі вважали себе винними у тому, що виховали таку зозулю, й не шкодували ні сил, ні грошей для Павлика, за що він і був їм дуже вдячний.
Павлик завжди допомагав дідусеві та бабусі, він шкодував їх, бо вони не молоді вже. Дід завжди брав його з собою на риболовлю, це було улюблене заняття діда. У школі Павло навчався добре, був старанним учнем, за що його бабусю на батьківських зборах неодноразово хвалила класна керівничка.
Павло закінчив школу, потім будівельний коледж, влаштувався на роботу в будівельній компанії, одружився зі скромною дівчиною Іриною, яка подарувала йому сина Антона. Павло дуже любив свою маленьку родину, цінував її.
У дідуся з бабусею наближався ювілей, п’ятдесят років спільного життя, на святі зібралося багато гостей, навіть приїхала дочка Оксана зі своїм третім чоловіком та доньками. Дідусь так і не зміг пробачити свою дочку за те, що вона покинула свою першу дитину, він холодно глянув на неї і відвернувся. Але бабуся, матір Оксани, була більш милосердною, тому обійняла дочку та онучок, яких вона ніколи не бачила.
Коли Павло вперше побачив свою матір і сестер, він зрадів, бо як би там не було, але це його рідна матір. Павло підійшов до Оксани зі своїм сином:
— Привіт, мамо, ти мене впізнала? Це твій онук Антон!
— Так, впізнала, — сказала байдуже Оксана.
— А це твої сестри, вони в мене такі розумнички, добре вчаться.
— Ти сумувала за мною, часто мене згадувала? – спитав Павло. Оксана подивилася на нього:
— А чого сумувати, я знала, що бабуся з дідом тебе виховають, ти – помилка моєї молодості, а зараз у мене є сім’я, доньки, – холодно кинула Оксана та відійшла.
У Павла було якесь сум’яття в душі, дарма він сподівався на любов матері, він для неї чужий, помилка її молодості. Натомість у нього дуже хороша маленька родина, Ірина та син, яких він ніколи в житті не покине, вони найдорожче, що у нього є, та ще бабуся з дідусем.
Минуло кілька років, дідусь відійшов у вічність, бабуся залишилася одна. Павло, як міг допомагав їй, привозив продукти та ліки, порався по господарству.
Якось Павлові зателефонувала незнайома жінка:
— Привіт, Павле, це твоя мама, бабуся дала мені твій номер телефону, я знаю, що в тебе хороша квартира, ти працюєш, а найголовніше ти живеш неподалік лікарні, де проходить практику твоя сестра Катя. Я тут подумала, що під час практики вона могла б пожити у тебе, бо Катруся не хоче жити в гуртожитку. Я скоро привезу її до тебе, — сказала таким переконливим голосом мати, що Павло навіть не мав змоги заперечити.
Чоловік спочатку розгубився, доброта в його серці боролася з несправедливістю, але таки відповів:
— Вибачте, але в мене немає мами, у мене інші батьки. Ви помилилися номером, – і одразу кинув слухавку.
Ірина підійшла до чоловіка, і запитала:
— То була вона? Твоя… — у неї не повернувся язик назвати Оксану матір’ю, бо Павло глянув на неї похмурим і суворим поглядом. Ірина зрозуміла, що вони більше ніколи не говоритимуть на цю тему.
На вихідних Павло з родиною поїхали до бабусі, ходили із сином на річку з вудками, а Ірина допомогла жінці прибрати в хаті, вимила вікна, підлогу. Вона з радістю допомагала старенькій, адже бабуся найрідніша людина для її чоловіка.
Фото ілюстративне.
