fbpx

У сусідки Катерина крізь сльози розказувала, як на дверях до кімнати молоді повісили замка. – І що ж я такого зробила, Маню?! Що? Тільки й того, що показала тобі, які меблі вони в спальню купили

Катерина рано лишилася удвох із сином – чоловік пристав до молодої вдовички у сусіднє село. Зазнала сама з дитиною біди і гоpя, але виростила, Богу дякувати, не гірше від людей. Думала, на старості догляне її, бо ріс добрий, все слухав, допомагав. Та як прийшла у хату молода господиня, втратила Катерина свого єдиного сина.

Невістка була гарна, балакуча, посміхалася, але в її очах Катерина помічала якийсь недобрий вогник. З молодості знала її матір як заздрісну і злу – її навіть на вечорниці ніхто не хотів кликати. Сусідка Маня, як взнала, кого бере Микольцьо, сказала:

– Ой, шкода мені тебе, Касю…

Але відразу після весілля в хаті було ніби все добре. Катерина не будила рано молодят – сама попорає, їсти зварить. А невістка як встане, то прибере, тарілки перемиє, попере. Та вже через тиждень-другий Катерина потайки у хліві плaкала.

У Тані мав бути день народження. Катерина тиждень сушила голову, що б то подарувати невістці. Думала, продасть теля і вділить їй трохи грошей. Але заготівельники не приїхали, тож вирішила на пенсію купити у Любки, яка возить товар з Чернівців, гарний костюм. Таня, з цікавістю розгорнувши пакунок, лише єхидно засміялася: “Ви думали, я буду в такому ходити? Боже збав. Або собі заберіть, або віддайте назад”. Катерина тоді зблідла і мовчки забрала подарунка. У той вечір так і не вийшла до гостей, та й невістка не кликала.

Правда, син ніби винувато заглянув у її кімнату, але Катерина лише посміхнулась йому: “Йди до людей, нащо я там, стара, буду між вас пхатись…”

А наступного ранку до літньої кухні зайшов її Микольцьо і чомусь став переминатися з ноги на ногу. Глянула на рідне обличчя – такий добрий, люблячий.

– Що таке, сину? – здивовано запитала.

– Та… ми хочем відділитися.

– А то як? – не второпала Катерина.

– Ну, Таня хоче окремо їсти варити.

Катерина тільки закусила губу, щоб не заплакати при синові, і відкрила холодильник:

– То вибирай, які полки ваші.

Читайте також:

А ще через місяць pидма pидала у сусідки і крізь сльози розказувала, як на дверях до кімнати молоді повiсили… замка.

– І що ж я такого зробила, Маню?! Що?.. – схлипувала стара жінка, по її зморшкуватих щоках одна за одною капали сльози. – Тільки й того, що показала тобі, які меблі вони в спальню купили. Невістка навіть голос підвищила: “Та як ви сміли! Ще все село до нас приведіть!”

– А що ж Микольцьо?

– Стоїть і мене вспокаює, і її… А потім я чула, як вона в себе в комнаті шептала до нього, двері забули закрити, так ласкаво: “Котику, не ображайся, люди будуть заздрити нашому щастю”. Ой-йо-йой!.. – зітхала Катерина, але синові не жалілася – аби їм було добре.

А через рік Микольцьо отримав в місті малосімейку і тепер зрідка навідувався до матері, все більше до тещі. Від чужих людей як почує, що син приїхав у село, швиденько наготує пляшку молока, слоїк сметани, сиру – і бігом до свахи. А внуки ті й зовсім не знали її. Якось покликала: “Хочеш до баби”, а мале їй: “Баба погана”. Тоді Катерина не витримала і при невістці та свасі навмисне запитала: “А хто тобі сказав?” – “Мама”. Думала, сеpце тоді розірветься від гоpя. Та не тримала образи на рідного сина, старалася забути все недобре.

Читайте також: – А чого це ваша дружина не хоче годувати таке малятко? – поцікавилась, розмотуючи пелюшки. – Любoв у неї: закочалася у молоденького лiкаря, коли лежала на збереженні. Тихцем домовились, що як тільки стане матір’ю, дитину залишить мені… А я, дуpень, нічого й не підозрював. Рахунок для дружини відкрив. Десять тисяч доларів туди поклав – подарунок майбутній мамі. Вони ж їх забрали та й чкурнули в іншу область. Ми з Андрійком залишились удвох

Коли наділили сіно, Катерина подзвонила синові. Трубку взяла невістка, тож її попросила, аби Микольцьо приїхав косити. Не знає, переказала йому чи ні, та наступного дня на свашиному наділі побачила, як, витираючи піт, вправно косить її синок… Заховалась за деревом, постояла трохи, тримаючись за сеpце. А тоді побрела у село і за сльозами світу не бачила…

За матеріалами – Вісник.К.

Автор – Олена ПАВЛЮК.

Фото – pixabay.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page