– У тебе совісті вистачить їхати на море, коли дочка та онуки у такому становищі?
Щось, останнім часом я перестала знаходити спільну мову зі своєю дочкою. Ось розмовляю з нею, а чую голос її свекрухи, бо останнім часом дочка почала розмовляти її словами.
Ото, як переїхали вони разом за кордон, так і втратила я доньку, хоч і не можна так говорити при живій дитині, але самі посудіть.
Ростила я дочку одна, без чоловіка. Мені іноді допомагала моя мама, але вона завжди підкреслювала, що це саме її добровільна допомога, а не обов’язок, тому будь-якої хвилини все може припинитися, і я не повинна сприймати це все як належне.
Мені спочатку було прикро, а потім я зрозуміла, що мама має рацію. Вона мене виростила, дала освіту та старт у житті, але тягти мене все життя на своїй шиї вона не зобов’язана. Я маму зрозуміла та прийняла її позицію.
Згодом, я змогла усвідомити і всі плюси такого ставлення, тому коли дочка стала дорослою, я їй сказала те саме. Я готова допомагати, підтримувати і так далі, але вона повинна враховувати, що і в мене є свої плани, інтереси та бажання, і цим не варто нехтувати.
У наших стосунках із дочкою все було чудово до її заміжжя. Точніше, навіть перший рік після того, як вона заміж вийшла, все ще було нормально. А ось потім почалися непорозуміння.
Річ у тому, що позиція батьків зятя абсолютно протилежна моїй. Вони живуть виключно заради дітей та онуків. Все найсмачніше – дітям, кожну зайву копійчину – дітям.
– Ось мені всі кажуть, що треба очі підлікувати, але я краще занесу ті тисячі онукам, а собі окуляри нові придбаю, та й по всьому, – з гордістю заявляла вона.
Мені ж було зовсім незрозуміло, чим вона пишається в цій ситуації. Діти вже дорослі, самі повинні про себе думати, а не чекати, що батьки відмовлятимуть собі у всьому, щоб їм догодити.
У сватів виходило, що вся допомога дітям була на межі самопожeртви. Причому демонстративної самопожeртви, щоб всі бачили і знали, на що вони йдуть заради дітей. Мені це здавалося дивним, але я не лізла, хай живуть, як хочуть.
Але я не оцінила їхнього впливу на мою власну дочку. Вона надивилася на “подвиги” свекрухи, і почала вимагати таких самих і від мене. Хоча чудово розуміла, що в нас дещо інший формат стосунків.
Хоч ми й проживаємо на Західній Україні проте вже 25 лютого моя донька була у Польщі. Тут я її не засуджую, маючи двох діток я б теж робила все, аби захистити їх. Але разом із нею туди подалась і моя сваха “допомогти, бо хто ж як не я”.
Цікаво, що донька моя там на роботу не пішла, а сидить з дітьми на квартирі, зате сват звідси усе що має спродує і туди передає, а там сваха працює на полях за трьох.
А нещодавно дочка дізналася, що я збираюся на море. Гроші відкладала весь рік, вже забронювала собі готель, але дочка дізнавшись вилила відро претензій.
– Як у тебе совісті вистачить їхати на море, коли дочка та онуки у такому становищі? – обурюється вона.
Далі йшлося, що їм потрібніші ці гроші, а я зобов’язана їм віддати все, як робить це її “мама”.
Ну от, наразі я в Туреччині, а донька зі мною не балакає. Говорить, що я показала себе цим вчинком повністю і свою любов до неї і онуків.
Можливо я й справді не права, але скажіть на милість, невже це вважається злoчином у наші дні два тижні поніжитись на сонечку? Я не забрала ці кошти у когось, сама заробила. Донька має все необхідне і двоє дітей підлітків не причина того, щоб не працювати.
Сама заплуталась. Ніби й не винна ні в чому, а таке відчуття, що щось не так зробила.
17.08.2022
Головна картинка ілюстративна – pexels.
