Подруга – вона, як сестра, завжди підтримає, допоможе, ви їй довіряєте. Та чи не веде вона свою гру за вашою спиною?
— Дивовижний браслет! — захоплювалася Жанна, побачивши нещодавно куплену подругою річ, — Яскравий, але в міру, і нічого зайвого.
— Не можу не погодитись, я, як побачила — просто закохалася в нього.
Подруги сиділи на терасі літнього кафе та насолоджувалися вечором.
А за два тижні Жанна виявила цей браслет у своїй ванній кімнаті.
Звідки він тут? Юля приходила до мене аж минулого місяця. Та що там! Ще вчора його не було! Дивно. Як він міг з’явитися тут без Юлі. Отже Юля була тут за моєї відсутності».
У Жанни голосно застукотіло серце від раптової здогадки: «Не може бути! Моя найкраща подруга – з моїм чоловіком! Ні-ні, цьому є інше пояснення!
Та скільки жінка не фантазувала, вона не могла знайти цьому якесь інше пояснення.
«Що ж тепер робити? — Розмірковувала вона, прийнявши заспокійливе, — Я втрачаю і чоловіка, і подругу. Але як вона могла?! Адже й сама давно заміжня жінка! Справді, Юля скаржилася мені, що через постійні відрядження чоловіка їй не вистачає уваги. Але як вона могла з моїм чоловіком?! А він?! Теж такий самий! У нас прекрасні стосунки: ніколи не сваримося, поважаємо один одного»…
Тут Жанна несподівано усвідомила, як добре вони живуть із чоловіком і як шкода їй було б усе це втратити. Вона зрозуміла, що за двадцять років шлюбу вже не уявляє життя без нього. І без найкращої подруги, теж.
«Мене навіть не буде кому підтримати, якщо Мишко піде», — шкодувала себе обдурена жінка.
Увечері вона нічого не сказала чоловікові. А браслет сховала подалі від сторонніх очей.
Окрім того, жінка продовжила спілкуватися з Юлею. Щоправда вона чудово розуміла, що стосунки із подругою вже ніколи не будуть такими, як раніше. Зникла довіра. Жанні більше не хотілося ділитися з Юлею своїми потаємними думками.
«Я вже і так ділюся з нею чоловіком, — думала Жанна, слухаючи, як Юля весело щебече про своє, — А якщо я зараз спитаю її, де браслет?.. Ні—ні! Втрачу подругу. А чоловік? Він знайде собі іншу, якщо вже став на цю стежку. Може, навіть і краще, що з нею, а не з якоюсь чужою».
Якось узимку чоловік довго не повертався з роботи.
«Дивно. Вже пізно він ніколи так надовго не затримувався, — турбувалася дружина, — А якщо він вирішив залишитися з Юлею? Назавжди? Ні-ні, я б помітила. Щоб тільки з ним було все гаразд!».
Чоловік не брав слухавку.
Об одинадцятій годині Жанна не витримала і зателефонувала подрузі:
— Мишко у тебе?
— Мишко? — розгубилася Юля, — Ні. А чому питаєш?
— Його досі немає вдома. Я хвилююся. Сподівалася, що він у тебе.
— Звідки тобі відомо про нас?
— Де ж іще він міг би бути? – проігнорувала питання Жанна.
— Не знаю, — задерикувато відповіла подруга, — Мабуть, ще у когось, старий ловелас!
Від хвилювання та образи Жанна раптом заплакала.
— Не засмучуйся, подруго, — сполошилася коханка чоловіка, — І вибач мене, якщо зможеш. Усе це закрутилося якось випадково. Я не хотіла. Мені дуже соромно.
Жанна поклала слухавку:
— Де він? У мене погане передчуття!
З Михайлом справді трапилося дещо. Він знепритомнів прямо на вулиці. Перехожі викликали швидку. Зателефонувати дружині він зміг лише наступного дня.
Коли Жанна приходила до чоловіка, той мовчки цілував їй руки зі сльозами на очах.
Коханка так жодного разу його й не провідала.
За кілька тижнів подруги ненароком зустрілися в супермаркеті.
— Що ж ти жодного разу не прийшла провідати Мишка? — Запитала Жанна.
— Та це ж твій чоловік, — байдуже відповіла Юля, — І до того ж між нами вже все скінчено. Та й з тобою, схоже, теж.
Більше жінки не бачились.
Фото ілюстративне.
