fbpx

Учора дзвонить мені сваха Люба з України. Я знаю, що у сім’ї сина щось не ладналось, відчувала по голосу, хоч він мені і не говорив нічого. Ми з Любою гарно спілкувались усе життя, подругами були і коли діти наші побрались, то стали мов сестри рідні. Узяла я трубку, думала поговоримо, як завжди, посміємось, однак, на мене без “добридень” посипалась купа претензій. Найголовніша ж та, що я є не надто відповідальною мамою свого сина

Учора дзвонить мені сваха Люба з України. Я знаю, що у сім’ї сина щось не ладналось, відчувала по голосу, хоч він мені і не говорив нічого. Ми з Любою гарно спілкувались усе життя, подругами були і коли діти наші побрались, то стали мов сестри рідні. Узяла я трубку, думала поговоримо, як завжди, посміємось, однак, на мене без “добридень” посипалась купа претензій. Найголовніша ж та, що я є не надто відповідальною мамою свого сина.

Я на заробітки подалась задовго до синового одруження. ми тоді з чоловіком саме землю отримали, а техніки не мали. Думали, я  з кілька років попрацюю, щоб ми могли хоча б трішки розкрутитись, але не так склалось, як гадалось. Майже одразу у мого чоловіка з’явилась любов і року не минуло, як він мені сказав, що йде до іншої.

Я важко ту новину пережила. Уже було й квитки додому узяла, та мама відмовила. Сказала, що як маю я вже там і роботу і жити де, то чого його в порожній дім повертатись. Син школу скінчив, навчався, що я мала сама у хаті робити? Подумала я і таки залишилась.

Уже десятий рік я тут. Син п’ять років тому засватав, а потім і під вінець повів доньку моєї подруги кращої Люби. Ми зі школи товаришували, можна сказати. що в мене на очах донька її виросла. Як ми тоді раділи, адже знали, що діти наші і виховані і хороші, та й на душі спокійніше, адже Люба сину моєму завжди була, мов мама друга.

За цей час у син мені двох онучат подарував, дім я їм у селі придбала гарний, ремонт зробити допомогла. Жили вони гарно, хазяйнували, син по заробітках мотався, то скоро придбали і авто і на моря за кордон їздити почали. Допомоги від мене син приймати вже не хотів, казав, що вже в змозі  не тільки себе утримувати, а й мене, якщо надумаю повернутись.

Звісно, лютий минулого року змінив усе. У сина замовлень практично не було, на роботу він рідше їздити почав. Я знову ж таки, поміч свою пропонувала, а він сміявся. Казав що не має колишніх тисяч, але на життя родині цілком вистачає, ще й відкладати змогу має.

Саме тому дзвінок свахи Люби, що пролунав кілька днів тому для мене став несподіванкою. Вірніше, не сам дзвінок, а тон у якому подружка моя найкраща зі мною розмовляла:

— Я більше на те дивитись не можу. – почала вона одразу ж, – Ти Галю, можеш що хочеш про мене думати, але яка я буду мама, якщо таку несправедливість терпітиму. Скільки ж уже можна, а? Коли синок твій уже надумає роботу нормальну шукати та гроші у дім приносити? Вже три місяці вдома сидить. Він повинен сім’ю забезпечувати, двоє дітей росте, хто про їхнє майбутнє подбає? – І все те не говорить, а волає мені у вухо.

Вислухала я ставлю їй запитання одне:

— А твоя доня дуже за десять років натрудилась? Окрім того, що витрачати гроші сином моїм зароблені щось уміє? Чи він наймит один на трьох гарувати? А дітей він їй під хату не привів, сама участь приймала, тож і вона думати про їхнє майбутнє повинна, а не фото з моря виставляти. Що, на курорт не поїхала один раз і все, Ростик мій став не таким? То хай іде і шукає такого з двома дітьми, а мій син собі раду дасть, знайде достойну.

Подзвонила сину, запитала що там і як, а він мені і зізнався, що з роботою геть туго. Мали вони гроші відкладені, але вклали їх у купівлю квартири у будинку, що будувався. Поки квартиру ще не здали, та й не знають, коли то буде, а за кредит платити треба. Їздить він на роботу, але колишнім заробітком і не пахне.

Спершу я поривалась вислати сину усі свої заощадження, а потім і задумалась. А чи варто? Після усього того, що сваха мені наговорила? Виходить, коли все добре і у гаманці повно, то й вони хороші. А що то за сім’я коли так?

Не знаю я як мені бути тепер. Ніби як і дитина у мене одна, все для нього хочеться зробити, але ж він уже сімейний чоловік. Не йому одному усе мною зароблене піде. Як би з такими родичами по світу з торбою не піти.

Підкажіть, як бути?

22,02,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page