Учора з самого ранку я узявши з собою смаколиків різних пішла до сина на гостину. Я знала, що син на роботі, а невістка вдома з онуком. Так було краще, адже я до неї мала дуже серйозну розмову.
Мій син оженився 8 років тому. Олеся мені відразу сподобалася, але я помітила, що є у неї свої “особливості”. Вона звикла робити все по-своєму і дослухатись до чиїхось порад вона не мала наміру.
У Олесі дві вищі освіти і хороша посада на той час була у великій компанії. Дівчина знала собі ціну і мала здорові амбіції у житті. Ніби як і добре, але про материнство вона навіть чути не хотіла, адже на першому місці вона мала кар’єру.
Олесю вмовляли всі. Ми обіцяли їй свою допомогу і говорили, що будемо наглядати за малюком, тому вона зможе раніше повернутися на роботу. Але вона закочувала очі і слухати нікого не хотіла.
Я вже зневірилася і звикла до думки, що онуків мені не бачити. Але доля розпорядилася інакше — невістка відчула, що таки при надії. Хоч вони й не планували, проте все ж зважились на такий крок.
Перед появою малюка невістка взяла з нас обіцянку, що ми їй допомагатимемо і дозволимо вийти на роботу, як тільки вона того забажає. Я налаштувалась рішуче і навіть попередила директора, що раніше на пенсію вийти хочу. На сваху надії не було, адже вона за кордоном уже багато років і допомогти з малюком не могла.
Працювала невістка до останнього — прямо з офісу за онукою поїхала. Після виписки я навідувалася до дітей щодня, щоб невістка могла виспатися та зайнятися своїми справами. Олеся ж навпаки сказал. що допомоги моєї не потребує практично і з дитиною справлятиметься одна.
А тут син заговорив про власне житло. Вони жили на квартирі орендованій і платежі були досить відчутними. Він порахував. що за роки, поки вони платили оренду вже могли б придбати власну. Я з ним тоді поговорила і попросила, аби він до свахи звернувся. Вона працювала уже давно у Мілані у якійсь дуже забезпеченій родині. то мала б і допомогти молодим.
Син зі свахою побалакав а потім до мене прийшов. Сваха готова була допомогти, але саме допомогти, а не придбати їм житло. Вона давала рівно половину коштів, а іншу половину мали сплатити ми. Ще й з оформленням там не все так просто, ми мали вказати звідки саме ті кошти і тільки тоді мій син мав би стати власником іншої половини квартири. Тобто вона ніби як і допомагала, але легше сину моєму від того не було, адже доведеться усе одно ту ж суму у місяць віддавати.
Я сина заспокоїла і попросила погодитись, адже Олеся повинна була вийти з декрету раніше, а отже він мав би впоратись із виплатами швидко і не помітно. Так і було вирішено. Молоді переселились у власну квартиру восени.
І тут грім серед неба ясного – з’ясувалося, що виходити з декрету невістка не збирається. Усі її мрії про крісло великого начальника розвіялися. Вона поринула у виховання дитини та забула про кар’єру.
Ми, звісно, раді за неї, але як бути з квартиро? Син що, сам повинен буде оплачувати свою половину? Якби він знав, що все так обернеться, він не погодився б на таке нізащо.
Коли я вчора прийшла до невістки із цією важливою розмовою, так вона ще й здивувалась дуже, каже, що сама виховуватиме доньку і не бачить причин для свого швидкого повернення на роботу. Та й фірма її уже припинила своє існування і вона тепер бере підробітки і цього їй вистачає на те, аби не тільки свої потреби задовільняти, а й дитину забезпечувати і продукти купувати:
— У вас із моєю мамо була домовленість? – дивиться на мене, – Ви знали на що йшли? Так які тепер питання до мене, якщо все без мене вирішували?
Так мені стало прикро, невже вона не розуміє, що її чоловіку не просто? Та й сваха може допомогти, але вперлась. Половину вона дала. Допомогла називається. Тепер нам що із ним десять років гарувати? Як після цього такі відносини сім’єю можна назвати а?
05,03,2023
Головне зображення ілюстративне.