fbpx
Історії з життя
Ух і вивела ж мене з себе невістка учора, аж ой! Ми їй подарунок такий дорогезний привезли, а вона носа верне. Сама сидить у декреті ні копієчки за душею, але ж вистачило сміливості заявляти: — Я дитину у такому візочку нізащо не возитиму

Ух і вивела ж мене з себе невістка учора, аж ой! Ми їй подарунок такий дорогезний привезли, а вона носа верне. Сама сидить у декреті ні копієчки за душею, але ж вистачило сміливості заявляти:

— Я дитину у такому візочку нізащо не возитиму.

Наш син студент п’ятого курсу. Навчається на стаціонарі і підробляє за фахом. З Аріною вони півроку, як одружились. Дівчина при надії була уже, тож поповнення очікуємо з дня на день.

Так от! Ми з чоловіком у моєї куми візочок для малюка узяли. Він після однієї дитини. Яскраво блакитний, з великими і хорошими колесами. Маневрений, легкий. І місця для онука буде вдосталь. Три з половиною тисячі віддали. Ми люди не багаті, тоу така сума для нас досить значна.

Привозимо додому щасливі. Син оцінив, подякував. Навіть побігав, як дитина мала побрумкав із ним по квартирі. Стали чекати невістку з манікюру(пані хочуть гарні ручки, до появи малюка, аби на фоточках все було ідеально). Приходить і побачивши той візочок прекрасний починає сцену із воланням і слізми.

— Я дитину у такому візочку нізащо не возитиму. Це ж позаминуле сторіччя. Фу! Я новий сучасний замовила. Всього десять тисяч. З Полші посилка їде. Поверніть оце звідки узяли.

Приносить нам фото “нового і сучасного”. Мати рідна! та в такому лиш на вічний спочинок несуть, лиш двох гвоздичок не вистачає. Чорна коробка з червоною серединою. Дитячий візок! Чорний! Я аж перехрестилась.

Коли перші почуття відступили, я якось зацікавилась, а звідки аж десять тисяч на таку цяцю? Запитую і чую:

— Моїй подрузі батьки склались на таку. У вас же онуків немає? Невже шкода п’ять тисяч на перший транспорт?

— Студентка, без роботи і підробітку. Живеш, їси у нас і за наші. А ти хоч спитала, чи є у мене ті гроші. Ні не так? Ти хоч заробила за своє життя хоч копійку, щоб ось так легко витрачати чуже?

Образились на мене. Зібрали речі і пішли знімати кімнату у квартирі подруги. Навіть чоловік другий день не розмовляє, бо я бачте дітей з дому випровадила. Ходить індиком і лиш скрушно головою хитає:

— Вона ж при надії. Як ти могла їй шматок хліба пожаліти.

А я не розумію, де не права. Без мене моїми грішми розпоряджатись не потрібно. Крапка!

Валентина К.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page