fbpx

Усе моїй невістці було і мало і трішки. Така вже людина, що як мала шматок, то плакала, що не має всього. Я все життя із нею спілкувалась натягнуто, а частіше ні,бо ж де сили взяти на те, щоб дивитись і слухати, що скілки не старайся, а все не досить добре. От тільки роки минули, а я лиш зараз бачу, що в ноги їй кланятись повинна

Усе моїй невістці було і мало і трішки. Така вже людина, що як мала шматок, то плакала, що не має всього. Я все життя із нею спілкувалась натягнуто, а частіше ні,бо ж де сили взяти на те, щоб дивитись і слухати, що скілки не старайся, а все не досить добре. От тільки роки минули, а я лиш зараз бачу, що в ноги їй кланятись повинна.

Ох, скільки ж у мене жалів і печалів на невістку за 25 років їхнього шлюбу із сином моїм зібралось. А образ? Волосся в мене сиве не від того, що роки своє взяли, а від того, що очі мої бачили.

Така вже Ольга та людина, якій усе мало та мало. Здавалось би дитина із родини багатодітної, виросла доношуючи за сімома старшими сестрами, ну радій, що в нашу сім’ю потрапила, так же ж ні. Поглянеш, ніби княгиня за простолюдина пішла і вимагає того, до чого змалку звикла.

Я їм квартиру матері своєї однокімнатну одразу після весілля віддала. Ну? Мало? Живіть радійте. Однак, Ольга одразу почала говорити про те, що на шести квадратах сім’я жити не буде і що потрібна їм більша квартира.

Син працював охоронцем у супермаркеті, так вона настояла, аби звільнився і влаштувався на СТО, адже там зарплатня вп’ятеро більша. Більше того, вона його навчатись в інститут направила, хоча я була проти. Нащо той диплом чоловіку? Гайки крутити?

Таки узяли вони квартиру більшу, хай і на виплату, хай і не розмовляла я з ними рік. Однак, коли все ж помирились,. виявилось, що за той рік, невістка моя уже в оренду узяла невеликий магазин на ринку із подругою на двох і тепер вона у нас малим підприємцем стала – пряниками торгувала.

— А що? – каже мені коли я запитувала чого вона проміняла тепле крісло секретаря, на ринковий мороз і спеку. – Мені все життя комусь каву носити, годити? Треба крутитись. Краще я в мороз буду посміхатись покупцеві знаючи, що зароблю для себе, а не для когось.

Пішли онуки, думала моя Оля остепениться, але де? Мене вона просила з малими сидіти, а сама ще два магазинчики узяла – овочі і фрукти продавала. Ну ніяк їй не сиділось, все кудись бігла. Так якби сама, а то сина мого теж за собою вела. Довго його вмовляла ризикнути і таки відкрити власну мийку і СТО.

То тільки так сказати, а скільки моїх сил моральних пішло дивитись на це все. Працюють світу білого не бачачи. а крім боргів і боргів нічого не мають, бо ж невістка не спиниться, навіть подих перевести. Все їй вище треба і більше. Все їй мало  і трішки.

От в такому темпі вони живуть уже 25 років. Вже й онуки мої оженились, а Оля все біжить попереду і всіх за собою веде, та ще й підганяє.

І знаєте, нині, уже з роками, я розумію, наскільки мені із невісткою пощастило. Бачу, що син мій у мене пішов, йому досить того, що є і він щасливий хай і малим. Якби не Ольга, не її характер нестерпний, не оця її енергія, то не мали б ми ні будинку ось цього великого, ні життя комфортного. Досі б усі жили у квартирці маленькій і ходив би мій син в охоронцях супермаркету.

Я часто прошу в неї вибачення за те, що говорила колись. А вона лиш посміхається:

— Та якби ви в нас вірили, якби не противились, то може й не бігла б я наперекір вам. А так, мусила довести свекрусі, що й восьма дитина у сім’ї може людиною бути. Так, що я вам дякувати повинна, мамо.

Я рада. що онуки мої в невістку пішли і обоє завзяті й працьовиті. І хоч я й досі інколи серджусь на невістку, досі вважаю, що Оля багато зайвого робить і можна було б інакше, але я рада, що саме вона дружина моєму сину, а мені донька.

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page