Олена Василівна вже кілька років як пішла на пенсію за вислугою років. У минулому вона викладала українську мову та літературу в школі, і завжди користувалася повагою серед учнів та колег. Однак, у певний момент зрозуміла, що більше не має ресурсу і хоч була ще молодою, але ще встигла приміряти на себе звання “пенсіонер”, хай і за вислугою років.
Проте останні два роки життя її не тішило – зі старшим сином вона майже не спілкувалася. Він образився на неї через те, як вона розпорядилася грошима, які накопичила за багато років.
У Олени Василівни троє синів: старший Максим, середній Андрій та молодший Ігор. Із двома молодшими вона підтримувала теплі стосунки, але Максим віддалився.
Усе почалося, коли жінка вийшла на пенсію і вирішила підзаробити. Її подруга Оксана порадила поїхати до Італії працювати нянею, адже там можна було добре заробити за короткий час.
– Олено, тебе ж нічого не тримає вдома. Поїдеш, попрацюєш рік-два, і на старість матимеш гарні заощадження, – казала Оксана.
– А як же сини? Як же мої внуки? – вагалася Олена Василівна.
– Вони дорослі, впораються. А ти подумай про себе.
Жінка таки наважилася. Оксана допомогла їй із документами, і незабаром Олена Василівна вже була в Італії. Спочатку було важко, але вона швидко звикла до роботи й заробляла гарні гроші.
За 5 років вона повернулася додому з пристойною сумою, але вирішила поїхати знову. Так тривало 15 років поспіль. Усі гроші жінка старанно складала у скарбничку. Сини все одно відмовлялись у матері гроші брати, казали, що соромно і вони задорослі – самі зароблять.
Коли Ігор, молодший син, повідомив, що збирається переїхати до столиці, Олена Василівна вирішила допомогти йому. Вона купила йому невеличку квартиру, щоб дати “старт у житті”.
– Мам, ти серйозно? Квартира? Це ж так багато! – не вірив своїм вухам Ігор.
– Ти мій найменший, щойно одружився, то мій тобі подаруночок, – усміхнулася Олена.
Сім’я раділа за Ігоря, а незабаром і середній син Андрій отримав підвищення й теж переїхав до столиці. Йому також потрібне було житло, і мама вирішила допомогти йому так само.
– Мам, а ти точно можеш собі це дозволити? – запитував Андрій, дивлячись на документи.
– Андрію, це мій подарунок. У мене ще є трохи заощаджень, – відповіла вона.
Максим, старший син, спочатку мовчав, але потім не витримав і прийшов до матері, щоб висловити все, що накипіло.
– Мам, як це розуміти? – розпочав він. – Ігор і Андрій живуть у столиці, а я в хрущівці з тарганами?
– Максиме, не гарячкуй, – намагалася заспокоїти його мама. – Я поїду ще раз в Італію, попрацюю і придбаємо тобі квартиру. Ну або ось, маю кілька тисяч євро. Можеш свою продати, додати ці гроші і придбати на виплату.
– Серйозно? Мам, ти купила братам квартири а мені що? Звісно я дорослий самостійний, але мамо, де справедливість?
Олена Василівна пообіцяла, що накопичить потрібну суму, і навіть сказала, що придбає квартиру в тому ж будинку, де живуть брати. Але доля мала інші плани – вона занедужала і вже не могла нікуди їхати.
Заощадження закінчилися, і Олена вирішила повернутися до школи.
– Ви знову викладатимете? – здивувалися колеги. – Але ж нині все змінилось. Комп’ютеризовано, та й діти інші.
– А що робити? Пенсії не вистачить, а я обіцяла синові допомогти, – зітхнула вона.
Але зарплати вчителя було замало, і це тільки погіршувало ситуацію. Максим із дружиною, Оленою, почали відкрито дорікати матері.
– Ти про старшого сина зовсім ніколи не дбала! – раптом перейшла на “ти” невістка. – Ти менших забезпечила, а про нас навіть не подумала!
– Оленко, не перебільшуй, – намагалася виправдатись Олена Василівна.
– А чому я маю мовчати? Вони живуть, як королі, а ми виживаємо! А все чому? Бо мама має двох синочків, а старший так – знайда.
Максим, під впливом дружини, почав уникати матері.
– Я – твій син, такий же як і брати. Та схоже, то лиш я так думаю. Немає в мене матері. Не було ніколи, лиш зараз зрозумів! – сказав він якось.
Олена Василівна була в розпачі. Родина розпалася, і вона не знала, як це виправити.
Чи справедливо вона вчинила? Важко сказати. Але вона точно не хотіла, щоб її сини зіпували між собою тосунки через гроші. Тепер вона мріє лише про одне – щоб усі троє знову сіли за один стіл і помирилися.
Але чи можливо це?
Головна картинка ілюстративна.
