fbpx

Усе таємне колись стає явним. Хтось нашептав про нас Наді. Та й сама вона давно все відчувала. Одного разу, вчергове повернувшись із «бурхливого» відрядження, я побачив на порозі хати чемодани з речами: дружина виставила мене за двері. Натомість Лара радо прийняла

З Надею ми були першим коханням одне одного. Жили поруч у затишному райцентрі, вчилися в одному класі. Щойно я повернувся з армії, відгуляли весілля. Надя стала мені доброю дружиною і вірним другом, а нашим двом дітям-погодкам — найтурботливішою мамою в світі. Вона, до речі, наполягла, щоб я отримав вищу освіту.

Здобувши диплом інженера, влаштувався на роботу у філіал великої транспортної компанії. Став добре заробляти. Здавалося, живи і радій.

Та під час одного з відряджень до Полтави зустрів Ларису і… втратив розум. Відтоді зачастив до обласного центру. Таємний роман бурхливо розвивався. Я не шкодував грошей на всілякі Ларисині забаганки. В одному лише їй відмовляв: не погоджувався кинути заради неї дружину і дітей.

Однак усе таємне колись стає явним. Хтось нашептав про нас Наді. Та й сама вона давно все відчувала. Одного разу, вчергове повернувшись із «бурхливого» відрядження, я побачив на порозі хати чемодани з речами: дружина виставила мене за двері. Натомість Лара радо прийняла. Стали жити в Ларисиній квартирі, разом із її 9-річною дочкою і матір’ю.

Свято закінчилося. На мене звалилася гора доволі обтяжливих обов’язків і витрат, які фактично позбавили можливості підтримувати покинуту родину. Мусив розраховуватись за узятий дружиною кредит на авто, оплачувати навчання падчериці, відремонтувати квартиру, купити нові меблі… Теща вимагала, щоб облаштував обійстя її батьків під Полтавою. Словом, припахали мене, як вола. Уже котрий рік живу наче в мирі, але фактично з чужими людьми.

Чи хотів би повернутися до Наді? Не раз просив у неї пробачення. Але вона горда, не простила. Наче перекреслила все хороше, світле, що між нами було. Хоча, впевнений, ми могли знову стати щасливою родиною. Сама вона так і не вийшла заміж. Моя рідна донька вже має свою сім’ю. На щастя, онучки-близнючки мене не цураються — люблять і горнуться до «діда Жені». Тільки от моя душевна рана — туга за першою дружиною і усвідомлення, що мої власні діти виросли без мене, — ніколи не зникне…

Євген С-ик. м. Полтава.

Фото ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page