fbpx

Усі подарунки від свекрухи тихцем виношу до найближчого смітника. Приймаю, посміхаюсь і вже дочекатись не можу, коли зможу викинути це з свого дому

У матері мого чоловіка є дуже дивна риса характеру, точніше, у неї їх багато, але ця найдивніша – вона вічно тягне в наш з чоловіком будинок якийсь непотріб, презентуючи його з помпезністю діамантової діадеми. А коли її дари опиняються на смітнику, вона говорить про невдячних дітей, які не цінують її турботу.

Бог милував, нам з чоловіком не довелося жити з його мамою. У мене до моменту шлюбу вже було житло, спасибі бабусі з дідусем і батькам. Але це, на жаль, не рятувало мене від регулярних візитів в наш будинок свекрухи. Вона на пенсії, часу у неї багато, тому з’являлася у нас вона часто. Тим більше, що живемо ми дуже вже близько біля неї.

З порожніми руками приходити в гості – поганий тон, тому вона завжди нам щось приносила. Всі її подаруночки були з розряду “на тобі небоже, що нам негоже”. Якісь доісторичні диванні подушки з поролоном всередині, який уже давно зітлів настільки, що висипається піском. Неповний чайний сервіз з тріснутими чашками і цукорницею без ручки, непрацюючий телевізор – все це волокла до нас. Як ця тендітна жінка дотягла важкий пузатий телевізор для нас з чоловіком досі загадка.

Все, що вона нам презентувала, давно просилося на смітник. Але замість цього неслося до нас.

– Ось тут підшиєш, підремонтуєш, підфарбуєш, кілька деталей заміниш, і будете користуватися. Це ж така річ! Століття ще прослужить, – нахвалював це сміття свекруха, горда собою.

Я кілька разів цікавилася, що ж вона такі хороші речі нам приносить, що не варто дорогі душі предмети нам нести, але вона по-материнськи ніжно мені посміхалася і казала, що їй вже нічого не треба, а нам, молодим, гроші на це не потрібно буде витрачати . Все це добро осідало на балконі і в комірчині. Викидати було якось незручно.

Спочатку я соромилася говорити їй, що нам все це добро не потрібно. Все ж мама чоловіка, як її таке скажеш, начебто від чистої душі це робить. Але коли я потрапила в її квартиру, у мене з’явилося багато питань.

А потрапила я туди вже після весілля. До цього у свекрухи йшов ремонт, тому до себе вона не запрошувала. А тут у неї трапився день народження і нас покликали в гості. Я очікувала побачити місце заповнене всяким мотлохом, який вона методично перетягує до нас, але виявилося, що у неї в квартирі сучасний ремонт, вся техніка нова, ніяких непрацюючих телевізорів і обшарпаних подушок. Посуд – і той новий.

Тоді я вже без зайвих сантиментів у чоловіка запитала що і навіщо його мама носить до нас. Уперше мій чоловік був зі мною відвертим. Сказав дивлячись собі під ноги, що мама у нього дуже економна жінка. Друзів у неї зроду не було, саме через цю її особливість. Подарувати розпечатані парфуми, якими сама користувалась, чи принести подрузі надколоте блюдо для торту в подарунок – у цьому вся вона. от і нам подібне носить, аби всі бачили, що вона про сина не забуває і все з дому йому віддає.

Одразу по поверненню додому я вигрузила з чоловіком на смітник усі дари свекрухи. Він теж не радий був їх у домі бачити і просто соромився запитати у мене. чому я їх приймаю, ну а я соромилась відмовитись, аби йому було приємно.

Не встигли ми видихнути після кросу до сміттєвих баків, як зателефонувала свекруха. Вона плакала, бо проходячи повз смітники побачила всі свої дари в контейнері. Він у нас був повний, тому її подарунки виявилися на самому верху, утворюючи гірку.

Сподіваюся, свекруха дуже невдоволена. Дуже не хочеться чергову партію її подарунків тягти на смітник. Нехай вже якось сама.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page