Серед знайомих Устима були переважно сучасні вродливі дівчата, які знали, чого хочуть у житті, і впевнено йшли до своєї цілі.
А метою їхньою перш за все було – вдало вийти заміж за успішного бізнесмена. Звичайно, і освіта для них важлива, насамперед, щоб чоловік більше поважав, і робота для них немаловажна, щоб мати свою копійку, перебувати в колективі, заробляти стаж, але багатий, успішний, красивий чоловік – то джек-пот.
І це нормально, погоджувався Устим, але чи має місце тоді кохання і вірність, чи тільки холодний розрахунок?
Устим також знав, чого бажає його душа: щоб була сім’я, двоє дітей, щоб дружина була вірна, щоб його любила, а не його гроші, була гарною господинею, і, звичайно, щоб була вродливою.
Та йому такі не траплялися. Він розкусив кожну, з котрою зустрічався, він просвітив ніби на рентгені душі хитрих красунь, які використовували його та розкручували на цінні подарунки, ресторани, курорти.
Досить з нього. Згадав вислів: одних люблять – інших заміж кличуть. Тож шукатиме іншу, не таку яскраву дівчину, скромну, непрагматичну, без претензій.
Але чи полюбить він, розбалуваний красунями, таку сіру мишку, чи витримає жити з такою непоказною, невиразною жінкою, від якої й діти не успадкують вроди? Чи захоче з такою, що не має смаку, не тямить у моді, виходити в люди?
Приглядався до дівчат, що на його фірмі, та всі, як йому здавалося, одна одної варта, лише мода їх цікавить, лише косметика їх хвилює.
Задумав поекспериментувати: запропонувати котрійсь піти з ним в драмтеатр. З однією відвідав виставу, та зрозумів, що ресторан їй сподобався б більше.
Розчарування посилювалося. Крім того, ще й далося чути серце, нагадало йому, що воно з лівого боку, що воно може поколювати, зашвидко битися. Тож поспішив у поліклініку.
Сімейна лікарка запропонувала Устиму капітально обстежитися, щоб зрозуміти причину його скарг і занепокоєння: і КТ, і УЗД, і різні аналізи.
З дитинства він панічно боявся всяких уколів, а тут потрібно і кров з пальця, і кров з вени. Але нема куди діватися. Зайшовши в кабінет, він побачив двох молодих медсестер, що відрізнялися між собою зовнішньо.
Високу білявку він назвав би красунею. На її фоні невисока, худенька дівчина була такою непоказною.
Некрасивою її не хотілося вважати, волосся було якогось незрозумілого кольору, дрібне обличчя також мало невиразний колір, словом, не чорнявка, не шатенка, справді, з тих, кого називають сірими мишками.
Устим сам себе не розумів, чому він так уважно розглядав дівчину, аж тій стало ніяково. Але ж не від захоплення, навпаки дуже критично оцінював, таким чином він мимоволі відволікав себе від страху перед шприцом. Коли ж вона почала накладати джут, Устим так зблід, що медсестра припинила процедуру, запитала, чи не душно в кабінеті, хоча зрозуміла, що він просто боїться, і дала можливість йому заспокоїтися.
Напарниця виглянула за двері і переконалася, що більше нікого нема, сказала «Ну, то я пішла», і вони залишилися вдвох. Тоді Устим чесно признався, що він змалку боїться всяких уколів, і сам з себе здивувався, що не соромиться це визнати перед дівчиною.
Вона говорила таким тихим і лагідним голосом, що слухав би її вічність: «Звісно, бо ви здоровий, ніколи не хворіли, то й не звикли до цих процедур. Для багатьох людей ця річ неприємна. Можете прийти завтра, якщо вам зручно, тільки не снідайте».
Молоді люди розговорилися на теми медицини, здоров’я. Устим домовився, що таки прийде завтра. Робочий час дівчини закінчувався, і він запропонував підвезти її додому. Вона погодилася, бо це спілкування нагадувало розмову давніх знайомих: тридцятирічного чоловіка і двадцятирічної дівчини.
З його боку не було й натяку на залицяння: вона не героїня його роману. Він так само б спілкувався б з донькою друга сім’ї. Дівчина також не намагалася сподобатися йому, настільки довірливо й щиро про щось запитувала чи відповідала.
Вдома в чоловіка було якесь відчуття, що сьогодні щось трапилося з ним. Наступного дня він уже без всякого страху попрямував до кабінету, мужньо підставив руку, здивувався, що майже не відчув нічого.
«Завтра результат. Можете зайти, ми роздрукуємо. Або відскануйте QR-код і знатимете вже сьогодні ввечері». «Ні, ні. завтра до вас зайду, все одно потім до лікаря». Устим відчував, що йому просто хочеться бачити дівчину, чути її голос.
Вийшовши з поліклініки, Устим сів у машину, але не міг зрушити з місця. Йому захотілося знов підвезти дівчину додому, виправдовувався перед самим собою, що не віддячив за її легку руку хоч би коробкою цукерок, зловив себе на тому, що навіть імені її не запитав. Таки дочекався, відчинив дверцята, запросив сісти.
Цього разу дівчина вже здивувалася з його уваги, почала відмовлятися, але він сказав, що хоче про щось попросити, то вона сіла, мовляв, кажіть, я слухаю. Він почав, що мав би віддячити за те, що так легко минула процедура хоча б коробкою цукерок.
Дівчина була категорична, мовляв оплата в гривнях і просто «дякую» при бажанні. Тоді він умить вигадав таке, що потім аж сам цього злякався: «А ви пішли б зі мною в драмтеатр. Квиток пропадає, сестра не зможе приїхати?» У дівчини засвітилися очі: «А яка вистава?» «Кохання з присмаком дощу», – сказав, що прийшло на думку, вже не знаючи, як вийти з цієї ситуації, бо ніяких квитків ще не було, і сестра здивувалася б, що вона мала б іти.
Тим не менше, Устим боявся, що дівчина відмовить. «На цій виставі я ще не була. Дуже хотіла б побувати. То за твором Маркеса «Очі блакитного собаки». Але якось незручно, ви ж мене навіть не знаєте». «То давайте познайомимось. Я – Устим. Назвіть своє ім’я і це означатиме вашу згоду піти в театр». «Соломія», – усміхнулася дівчина і здалася Устимові такою симпатичною.
Молоді люди попрощалися. Устим поспішив замовити квитки. Таким був початок їхнього роману, який завершиться весіллям.
Фото Олександри К.
