Валентина уважно слухала свою нову господиню й занотовувала у блокнот справи, які потрібно було зробити саме сьогодні. У голові вертілася думка: «Нарешті пощастило знайти роботу! Господиня молода, нічогісінько не тямить у хатніх справах, чоловік уже в літах, з усього видно, що при баблі. Два тижні відпахаю, немов pабиня Ізаура, і вже зможу дозволити собі якісь забаганки на кшталт сауни із подругами. Але ще ж треба оплатити компослуги та придбати щось для дітей…»
– Валентино, ви, здається, десь поринули в свої мрії! Повторіть, що треба зробити.
– Погладити білизну, приготувати обід та вечерю, полити квіти, пропилососити в кімнатах.
– Молодець! Думаю, що між нами не буде непорозумінь, як із вашою попередницею…
Жінка лише усміхнулася подумки: «Мабуть, моя попередниця була ледачою та неповороткою, тому й вигнали, а я за такі гроші ладна «вилизати» не лише кілька кімнат, а увесь дім».
Кілька тижнів промайнули, немов пара днів. Уже підраховувала, скільки отримає й на що потратить, навіть список склала, щоб почати відкладати про «чорний» день. Пообідавши сімейство всілося перед телевізором. Господар сів у крісло й немов ужалений, злетів із нього, торкнувшись чогось холодного.
– Чужа запальничка… До речі, чоловіча!
У чолов’яги очі налилися кpов’ю:
– Анжело, ти ж не палиш! Чи, може, до тебе за моєї відсутності приходить якийсь чоловік?
Валентина хотіла було сказати, що їх частенько відвідує двоюрідний Анжелин брат, але з виразу обличчя своєї господині зрозуміла, що той спортивної статури молодик, який годинами бесідує із «сестричкою», не зовсім брат… Тобто взагалі не брат…
Анжела стисла губи й розридалася:
– Взяли служницю, а вона у мій дім кoханця водить!
У Валентини пересохло у горлі, обуренню не було меж, проте швиденько зметикувала, що потрібно збрехати, інакше не заплатять ще й виженуть з ганьбою:
– Який там кoханець! То, мабуть, у когось із майстрів із кишені випала, вчора нам килим хлопці приносили із хімчистки. Я їх чаєм пригощала. Невже забули?
Господар відразу заспокоївся, навіть налив жінкам по стаканчику винa й довго просив вибачення у Анжели за неприпустимі підозри.
Увечері господиня вручила Валентині конверт:
– А ти метка молодичка, відразу зрозуміла, що й до чого… Хвалю, тут кілька зайвих купюр за «мовчання».
Та уважно переглянула вміст конверту й хмикнула:
– Додайте ще стільки ж, інакше я можу не лише «згадати», хто справжній власник запальнички, а ще й додати пiкантні подробиці, за яких обставин вона випала… Майте на увазі, що ви попали на порядну людину, тому прошу зовсім скромну суму. Якби хтось інший, попросив би набагато більше. Мовчання ж – золото.
За матеріалами – «Вісник Переяславщини». Автор – Людмила Левченко.
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.
