Мене звати Ольга, мені 34 роки. У мене троє прекрасних діточок: 3, 5, 8 років. З чоловіком ми разом вже давно, 9 років в шлюбі і 3 до нього. Всього 11 років, досить немалий термін.
Чоловік з самого початку шлюбу був дуже турботливий, я ніколи ні в чому не знала потреби. Коли з’явилася друга дитина, ми вирішили, що тепер я буду займатися домом і вихованням дітей. Професію бухгалтера мені довелося закинути. Але тоді я з цього приводу не переживала зовсім, я була за кам’яною стіною, впевнена в завтрашньому дні.
Потім з’явився третя дитина, все було чудово. Чоловіка підвищили, плюс виплати нам, як багатодітній. Ми жили приспівуючи і були щасливі. Після мого виходу у відпустку по догляду за дітьми пройшло вже 8 років, в професію мені вже дороги немає. Але якби я знала, що колись мій чоловік, моя кам’яна стіна стане опорою ще комусь – відмовилася б від вічної відпустки.
Уже 2 місяці в нашій квартирі живемо я з трьома дітьми, чоловік і його 20-річна “любов”, яка зараз при надії. Всі, напевно, мені тут порадять йти від цього, але мені нікуди йти.
Батьків не стало, а подруг як таких і немає. Чоловік все так же наполягає, щоб я сиділа вдома і дивилася за дітьми, він все так же піклується про нас… і про Олену тепер теж. Я повністю від нього залежна, я не можу влаштуватися поки на нормальну роботу, не можу розлучитися. Я заручниця своїх же помилок, один урок з цього я вивчила: не можна вірити сліпо нікому, навіть чоловікові.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
