fbpx

Уже десять років я на заробітках. Спочатку була тут одна, а цьогоріч забрала до себе двох донечок з онуками. Звісно, нам не просто, але кожна з нас працює, тож разом тримаємось. І ніби ж усе в нас добре, якби не моя мама і вітчим. Вони вкрай невдоволені тим, що я надсилаю посильну допомогу своєму тату, а не їм

Уже десять років я на заробітках. Спочатку була тут одна, а цьогоріч забрала до себе двох донечок з онуками. Звісно, нам не просто, але кожна з нас працює, тож разом тримаємось. І ніби ж усе в нас добре, якби не моя мама і вітчим. Вони вкрай невдоволені тим, що я надсилаю посильну допомогу своєму тату, а не їм.

Я не знаю. як і коли моя мама розійшлась із татом. Ніколи я його не бачила і не чула про нього. Ми з мамою жили вдвох. Коли мені було 10 мама вийшла заміж за Олега Петровича.

Відтоді моє життя круто змінилось. Олег Петрович був людиною принциповою і жорсткою. Власних дітей у нього ніколи не було, тому він точно знав, як потрібно виховувати, аби виросла “справжня людина”. Чим він і зайнявся.

Моя мама щойно заміж вийшла, одразу видихнула і заспокоїлась. Вона переклала свої обов’язки на його плечі і після появи штампу у паспорті усе що робила, так просто кивала головою на знак згоди його слів.

Мені було не солодко і єдине чого я чекала – повноліття. Майже одразу вийшла заміж і ми з чоловіком подались за кордон заробляти на житло своє. Своїх дітей я хотіла виховувати сама, але все ж доводилось залишаи їх на маму чоловіка коли ми їхали. будували дім, заробляли, ростили діток.

Все складалось добре, але одного дня не стало мого чоловіка. Тепер я вже знайшла через знайомих постійну роботу в Італії, адже доньок учити потрібно було. Нині мені сорок шість і я вже тричі бабуся.

Саме цього року мене через соціальні мережі і знайшов рідний батько. Він не став ні виправдовуватись, ні казки розповідати, довго вибачався і попросив дозволу хоч інколи телефонувати. Як виявилось цьогоріч він втратив сина і двох онучок. Жінка його того не пережила, тож він лишився сам, як перст. Саме тоді про мене і згадав.

Чи не вперше у житті я відчула, що таке батьківська любов. Ми з ним можемо розмовляти годинами. Він показує мені свою господарку, познайомив із моєю бабусею. Навіть коли ходить відвідати місце вічного спочинку сина і онучок мене набирає. Ми з братом схожі дуже були.

Щомісяця ми з доньками збираємо і надсилаємо передачі моєму тату. Раз на місяць я передаю йому по 50 євро. Це зовсім не багато, я розумію, але поки ми всі тут разом, більше я віддати не можу просто. Мрію, що настане той день, коли я зможу обійняти свого тата.

Одна з моїх доньок випадково проговорилась моїй мамі про наше з батьком спілкування. Що почалось? Мама бурю здійняла і вітчим їй допоміг. Вони обоє вкрай невдоволені тим, що допомагаю я не їм, а татові.

— Я тебе виростив, – волає вітчим, – Я тебе на ноги поставив, а ти так дякуєш?

Мама ж каже, що я не знаю тата, а якби знала, то ніколи б і копійки йому не дала. Мовляв не даремно вона ніколи з ним спілкування не шукала – берегла мене від нього.

Я слухаю, а все одно роблю своє. Яким би він не був, а він мій тато. Навряд за 50 євро і сумку з одягом і продуктами людина буде телефонувати тричі на день, запитувати чи сита я, чи мені тепло. Не бавитиметься з онуками ляльками,хай навіть через відеозвязок, не читатиме їм казки.

Скажіть, хіба ж я не права?

10,01,2023

Головне фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page