Чоловікові спало на думку, що буде чудовою ідеєю відзначити різдвяні свята у людей, які приймали нас на деякий час. Там і тиша, і екзотика, і спокій, без тривог.
Звучить все дивовижно, але це тільки в загальному. Я точно знаю. які там умови, адже доводилось там жити і бачити все на власні очі. В разі крайньої нужди – так, але от так у “гості” мене туди ніхто вже не затягне.
Нас у той будинок запросили далекі родичі мами. справа в тому. що знаходиться він під кордоном і то навіть не село – хутір у декілька хатин, які розкидані одне від одної на великій відстані. І все б нічого, але в тому домі води немає. а отоплюється старою пічкою, ну чи як ота штука, що посеред хати стоїть, зветься.
Тобто навіть холодної води в будинку не буде. Це треба буде за водою бігати далеко, а місцевість там гірська, я доки влітку доповзала, вже не знала, чи й виживу, а зима?
Проте чоловік стоїть на своєму. літні люди, які нас приймали іншої родини не мають, тому очікують нас на свята, як своїх дітей. Кажуть, що вже й подаруночки для наших малих підготували.
Так то воно так, але ж у мене двійко малих діток. Старшій три, от як я там із ними? Проте, для чоловіка це питання принципу, він говорить, що не можна бути такою невдячною. адже ми три місяці у них прожили.
От тепер я не знаю, як вчинити.
16,12,2022
Головна картинка ілюстративна pexels.
