І те, що я бачила мені дуже подобалося – він їй щодня телефонував, не скупився на завіряння в любові, випитував як її самопочуття, коли ж вертався з якогось відрядження чи не був кілька днів у неї, то приходи в з квітами, її улюбленими квітами.
Я не знаю, як свекруха ставилася до мене, бо при знайомстві вона й ледве глянула в мою сторону, вона очей не спускала з сина, вслухалася в кожне його слово, милувалася ним і пригощала його.
Ви б подумали, що Ганна Іванівна жила сама? Ні, у неї був і чоловік, який намагався якось проявляти гостинність і знаходити для мене теми для розмови, щоб ці двоє наговорилися, наче вчора вони не бачилися.
І ось я вийшла заміж за Василя і майже одразу зрозуміла, що не все буде так просто, як я собі уявляла. Я ж мріяла про затишні вечори удвох. А у нього виходили затишні вечори у мами і зрідка він приходив ночувати додому.
– А що ти хочеш? Мама живе біля моєї роботи, вона мене завжди на вечерю кличе, щоб я смачно поїв, а після її вечері хочеться на диван прилягти і вже й до ранку не вставати. Я втомлююся на роботі!
– Я теж втомлююся на роботі і втомлююся тебе чекати вдома з вечерею, яку маю сама їсти!
– Аліно, якщо чесно, ти не так смачно готуєш, як мама…
– А ти мої страви пробуєш, що так впевнено про це заявляєш?
– Так, я в цьому певен. Та й взагалі, я не розумію, чому ти невдоволена? Я даю тобі гроші на квартиру і продукти і що, що я у мами інколи ночую?
Подруги порадили поїхати нам у відпустку. Я так і зробила, вибрала гарний курорт біля моря, купила собі два купальники, мріяла, як ми гарно відпочинемо.
Ми поїхали туди і що ви думаєте далі сталося? Так, мама зателефонувала, що вона з батьком розходяться і вона потребує аби син все вирішив. Василь поїхав до мами мирити її з татом:
– У них тепер таке часто, – казав він мені, – Я все владнаю.
Я не вернулася з чоловіком, бо зрозуміла, що йому не потрібна дружина, вірніше, його матері не потрібно аби у її сина була дружина, діти, інше життя.
Якщо ми їхали до моїх батьків, то вона знаходила причину аби Василь тільки мене відвіз і вертався – то їй потрібно зранку кудись, а з батьком вона знову в контрах, то їй треба в аптеку, то у неї просто поганий настрій і син має приїхати аби її розрадити.
Впевнена, що вона навіть і не помітила, що її син був одруженим, він і досі живе з нею і батьком, так ні з ким не створив родину.
А у мене двоє синів і я витрачаю купу часу аби зрозуміти, як не виховати з них отакого Василя. Ні, мені дуже подобається, що діти мене обіймають і кажуть, що люблять, самі знаєте, як то окрилює. Але у мене ще є чоловік, який так само каже, що любить мене і я найкраща у світі жінка і дружина. У мене є тато, який каже, що я найкраща у світі донька, каже, що любить мене і завжди любитиме. Я оточена людьми, які мене люблять і я певна, що їхня любов буде зі мною і не залежно чи вони зараз зі мною поруч в кімнаті чи за десятки кілометрів. Мені вистачає цього аби бути щасливою і жити своє життя. Чому ж у моєї першої свекрухи так не вийшло? Я розумію, що вона любила сина, але я теж люблю синів і чомусь не лізу до них в стосунки щохвилинно. Ви як би це пояснили?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
