fbpx
Історії з життя
В один вечір Олег втратив повагу сестри і найкращого друга. Ще вчора він розібрався з Сашком і заборонив вітатися з його рідними і підходити до його дому ближче, ніж на 100 метрів

Три речі ніколи не повертаються назад – час, слово, можливість. Тому не втрачай часу, вибирай слова, не прогав можливість.

(Конфуцій).

Ця історія трапилася у стареньких “Жигулях”. Їх було троє — вона, він і його найкращий друг. Того дня Світлана сподівалася на подорож, а отримала тягар у душі на довгих десять років. Для її брата Олега ця пригода завершилася втратою друга. А сам друг був змушений заректися: триматися на відстані від Олегової родини.

За матеріалами видання “Є”.

Все життя Світлана мріяла мати старшого брата. Щоразу, коли її хтось ображав, вона шкодувала, що немає кому за неї вступитися. Так склалися обставини, що її рідного брата не стало ще до її народження.

Двоюрідних братів було декілька, але вони жили далеко, тому навідувалась до них Світлана разом з батьками раз на п’ять років. Свою першу зустріч із братами дівчинка пам’ятала смутно, а цього разу готувалася до побачення з ріднею, як до свята.

Настав день, коли довга дорога і смачний обід на честь приїзду родичів залишилися позаду. Прикро, але брати займалися своїми звичними справами і не звертали на дівчину уваги. П’ятнадцятирічна Світлана почувала себе чужою, а серце було переповнене емоціями і бажанням поріднитися.

Несподівано прийшов вечір, усі родичі товклися у хаті, а дівчина чатувала братів надворі. Спостерігала за кожним їх рухом. Особливо втіленням її сподівань став 27-річний Олег. Справжній парубок — стрункий, високий і, як їй видалося, чесний і добрий. Раптом вона побачила, що Олег вигнав у двір авто і готується кудись їхати. Дівчина одразу побігла до матері.

— Мамо, можна я теж з братом покатаюся, — вмовляла вона.

Виявилося, що хлопець займається нічним підробітком. Він керував будівельною бригадою, господар платив великі гроші, тому працювали хлопці вдень і вночі.

— Їду наглянути за хлопцями, щоб байдики не били, можу й Світланку з собою взяти, — відповів Олег, вгадавши бажання дівчини.

Дорогою у старенькі “Жигулі” підсів найкращий друг Олега — Сашко. Він весь час жартував і посміхався до Світлани у дзеркало.

Приїхали. Олег пішов до робітників, а Світлана з Сашком оглядали будинок. Незабаром хлопець побачив, що дівчина тремтить від холоду. Запропонував зачекати брата у машині. Світлана ділилася своїми мріями про майбутнє, тому і не помітила, як Сашко підсів до неї надто близько. Вона також не звернула уваги, як він заблокував усі двері в машині. Брат був лише у п’ятистах метрах від них, він не чув і не міг побачити у темряві, що відбувається в машині. Її cили були вже на мeжі, коли Олег смикнув за ручку авто. Він відчинив двері ключем.

“Так, він з’явився вчасно, нічого не трапилось. Але він побачив, що робить Сашко, а я навіть не кличу на дoпомогу. Може, він подумав, що це я дозволила йому”, — думала дівчина.

Говорити вона не могла, думки плуталися в голові. Сашко мовчки пересів на переднє сидіння, брат завів “Жигульонок” і вони поїхали. Дорога додому була мовчазною. Сашко сказав лише єдину фразу:

— Сам не можу зрозуміти, що на мене найшло!

Світлана не знала, що це означає. Чи їй потрібно радіти, що чоловіки перед нею втрачають кoнтроль над собою, чи сумувати через цей випадок.

Світлана нічого не розповіла матері, поговорити з Олегом не вдалося. Наступного дня треба було від’їжджати у рідне містечко. Дівчина знайшла клаптик паперу і написала на ньому все, що відчувала у той момент: і про свою мрію мати брата, і про свій сором.

“Я щаслива, що у мене є такий брат як ти, але мені дуже прикро, що у тебе такий друг”, — завершила вона своє зізнання.

Упакувавши речі, Світлана з батьками сіла у той злощасний “Жигуль”. Брат сидів за кермом і робив вигляд, що нічого не сталося.

У його душі все переверталося, але він не міг виказувати своїх емоцій перед іншими. Він в один вечір втратив повагу сестри і найкращого друга. Ще вчора Олег розібрався з Сашком і заборонив вітатися з його рідними і підходити до його дому ближче, ніж на 100 метрів.

Керуючи авто, він крадькома дивився на дівчину у дзеркало і від того виразу сумних очей щоразу боляче щеміло серце.

Світланка віддала братові записку, коли заходила у вагон, і наказала прочитати, коли поїзд рушить.

Через п’ять років, коли настав час провідати родичів, Світлана відмовилася і батьки поїхали без неї. Від того часу минуло декілька років і вона готувалася до заміжжя. На весілля запросили і Олега, на той час він також уже одружився.

“Як відбудеться наша зустріч? Що мені він скаже? Як себе поводити?” — міркувала дівчина.

Для дівчини день весілля був подвійною хвилюючою подією.

Нарешті всі приготування були позаду і Світлана, із гарною зачіскою та макіяжем, одягнута у весільну сукню, виглядала у вікно нареченого. Раптом відчула, що в кімнату хтось зайшов, обернулася і побачила усміхнене обличчя брата.

— Сестричко, ти найгарніша в світі наречена! — сказав він.

І ці слова були настільки щирі, так приємно було чути від брата оте “сестричко”, що вона водночас скинула весь тягар, який роками висів у душі. Він побачив її погляд і зрозумів, що Світлана йому усе пробачила.

— Дякую, братику, — відповіла вона і обійняла Олега, вітаючись.

За мить вона почула сигнал авто і знову виглянула у вікно. Там дівчина побачила іномарку свого майбутнього чоловіка, а поруч припаркувався і старий “Жигульонок” двоюрідного брата.

Автор – Тетяна ЧИРВА

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news суворо заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Intermarium.news.

Фото – ілюстративне(pixabay.com).

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook